Hard Boiled by Frank Miller

Hard Boiled Reviews

• 
  Dave Schaafsma

  A crazy bloodbath dystopian horror story (really just a slim short story) most sane people would not want to read. Originally published in 1990, re-released by Dark Horse for your viewing "pleasure." But it has some amazing (and at the same time horrific, be warned) intricate art work by Geoff Darrow, which Chad correctly identifies with the maddening Where's Waldo? series. That detailed. But with lots more blood.
  
  Kind of reminds me of the Garth Ennis (and Alan Moore, and others) Crossed series, which is like these guys saying, oh, you think your little hopeful story is dystopian? You call THAT post-apocalyptic?! Oh, it's going to be worse than you can even imagine; here, look at this!
  
  I read this because I just re-viewed Blade Runner and re-read Philip K Dick's Do Androids Dream of Electric Sheep? which involves a human, Rick Deckard, "retiring" androids. This story by Miller bears some resemblance to Dick's story, with, let's say, less philosophical reflection and, ala Crossed, more carnage and depravity for depravity's sake. A futuristic Lord of the Flies with adults and robots. In Gard Boiled (a kind of reference to hard-boiled investigators and hopeless noir stories) Carl Seltz is an an "insurance investigator" and Nixon is a psychopathic tax collector killing robots for no obvious reason, to tell you the truth. Just so Darrow can draw it and Dave Stewart can use all that red color. Could he draw a kitten story as well? It's hard to imagine he could draw a kitten without slaughtering it, really.
  
  Still, the main reason to look at this is to examine the artwork, and then only if you have a strong stomach. The artwork is, as Goodreads reviewer Eisnein says, 5 stars, if you can separate the content from the form somehow. I can't, exactly, but I'll split the difference and call it 3.5.
• 
  Chad

  The story makes very little sense, some kind of Blade Runner type thing. But the art is the reason to check this book out. Geof Darrow draws the most intricate pages in comics. You can stare at them for hours like some kind of demented, violent Where's Waldo?
• 
  Jon Nakapalau

  Sam Peckinpah on amphetamines with revisions by Hunter S. Thompson - so over the top you just have to go with it! There is a 'saturation' point when it comes to graphic violence; very few writers/artists are able to pass that point and still present a meaningful story. This book is a rare exception to this rule.
• 
  Scott

  "Authorities deny rumors that killer robots have left as many as five hundred dead in Hollywood . . . " -- TV news reporter
  
  "If he's finally lost it, there'll be hell to pay." -- a 'child' in front of the TV set
  
  Yeah, there's hell to pay . . . for some of the readers. Taking a cue from Ridley Scott's cinematic Blade Runner (using an smog-choked Los Angeles in the not-too-distant future, with a fair percentage of the overpopulation dressed like they're outcasts from a punk rock group), Hard Boiled presents a colorful but disturbing 'androids disguised as humans' sci-fi / action graphic novel. The best part is the extended second act, an exceedingly violent chase and fight sequence through the crowded city streets involving our 'hero' - I'm still not sure what his actual name was, but he's appropriately attired in a trench-coat and wielding some big pistolas - and a grandmotherly-type kidnapper wearing an orange tracksuit and sneakers. It's a particularly well-illustrated segment (the details in some of the one- and two-page spreads are outstanding), but it doesn't save the rest of the muddled story.
• 
  Kevin Kelsey

  I can't even begin to describe how much I love Geof Darrow's artwork in this. In everything he does really. So. Much. Detail.
  
  Frank Miller's story though, eh, it's okay. I enjoy the themes, they're very PKD, but I think Miller might actually have a mental block that doesn't allow him write female characters that aren't prostitutes. For example:
  
  
  
  
  For real though. Geof Darrow artwork is insane in the best way.
• 
  Alexander Peterhans

  I read this originally when I was in my teens, and oh boy! That's certainly the right time to read it!
  
  I kind of expected I would like it a lot less now (44-year-old fart) but it really hit the spot! The story is pretty straightforward, but we're here for the insanely detailed art, full of unrepentant gore and violence.
  
  Still might help if you've read it before, when you were a lot younger..
  
  (Thanks to Dark Horse Books for providing me with a review copy through Edelweiss)
• 
  Fabian

  You realize the sumptuousness of violence--how this is even a possibility--with the help of Frank Miller. And the theme, how outside but ruthless forces make and break a man, a person, is stellar, futuristic, oh so right. This is a Hollywood movie, right? A series on Netflix, huh? Somewhere?
• 
  George K.

  Πως έτυχε και αγόρασα το "Hard Boiled": Νοέμβρης μήνας, Μαύρη Παρασκευή, και είχα ήδη στα χέρια μου δυο κόμικς και έψαχνα ένα τρίτο, για να ισχύει η προσφορά "τρία στην τιμή των δυο". Εκεί που έψαχνα, λοιπόν, το μάτι μου έπεσε στο συγκεκριμένο. Το καταπληκτικό εξώφυλλο, η σκληρόδετη έκδοση, ο τίτλος και η περίληψη της ιστορίας, αλλά και το γεγονός ότι συγγραφέας είναι ο Frank Miller, ε, ήταν μερικοί από τους λόγους που το άρπαξα αμέσως. Ήταν μέσα σε ζελατίνα, οπότε δεν μπορούσα να δω το εσωτερικό. Το ίντερνετ στο κινητό σουρνόταν, οπότε δεν μπορούσα να ψάξω στον Γούγλη για εικόνες, κριτικές και λεπτομέρειες. Γυρίζω σπίτι, αφήνω τα πράγματα στις θέσεις τους, κάθομαι στην καρέκλα του γραφείου μου, σκίζω τη ζελατίνα, μυρίζω την καινουργίλα, και μένω με το στόμα ανοικτό, μόλις αρχίζω το ξεφύλλισμα. "Τι απίθανο σχέδιο είναι αυτό;", αμέσως αναφωνώ.
  
  Πριν μιλήσω για το σχέδιο, λίγα λόγια για την ιστορία: Βρισκόμαστε σ'ένα δυστοπικό Λος Άντζελες του κοντινού μέλλοντος και έχουμε τον Carl Seltz, ο οποίος είναι ένας ερευνητής ασφαλειών από τα προάστια, πιστός σύζυγος και αφοσιωμένος πατέρας, τον Nixon, ο οποίος είναι ένας μανιακός και δολοφονικός φοροεισπράκτορας που δεν κουράζεται να σκοτώνει ανθρώπους στο αρρωστημένο αστικό σφαγείο του Λος Άντζελες, και, τέλος, τον Unit Four, ένα ρομπότ, που είναι η απόλυτη δολοφονική μηχανή για μια ιδιωτική εταιρεία -αλλά και η τελευταία ελπίδα για το μέλλον των σκλαβωμένων μηχανικών υπηρετών. Το θέμα είναι ότι αυτοί οι τρεις τυχαίνει να είναι το ίδιο πρόσωπο... Η συγκεκριμένη περίληψη ελάχιστα δίνει μια ιδέα για την τρέλα, την παράνοια και το μπέρδεμα που επικρατεί στην όλη πλοκή.
  
  Δεν ξέρω τι ουσίες και οινοπνεύματα κατανάλωσε ο Frank Miller για να σκαρφιστεί μια τέτοια παρανοϊκή και ιδιαίτερα βίαιη ιστορία, όμως δύσκολα θα μπορούσε να γράψει κάτι πιο ακραίο και παράξενο. Όμως, ρε παιδιά, όταν το σχέδιο είναι έτσι όπως είναι, τρομερά φανταστικό και φανταστικά τρομερό, πως μπορεί κανείς να επικεντρωθεί στην ιστορία και να ψάξει να βρει το νόημά της; Ειλικρινά, δεν μπορώ να σας περιγράψω πόσο πολύ με ξετρέλανε το σχέδιο του Darrow. Όλα τα καρέ είναι σκέτοι πίνακες ζωγραφικής. Από τους χαρακτήρες, τα πρόσωπα και τις κινήσεις τους, μέχρι τα κτίρια, τους δρόμους, τα οχήματα και όλα τα μικροαντικείμενα, το σχέδιο τα σπάει κανονικά! Είναι εξαιρετικά λεπτομερές, ζωντανό, μεταφέρει στον αναγνώστη με τον πλέον γλαφυρό και δυναμικό τρόπο την παράνοια του κόσμου της ιστορίας. Και, φυσικά, τα χρώματα είναι εξίσου φοβερά.
  
  Από άποψη κοσμοπλασίας και πλοκής, τα πράγματα είναι έτσι κι έτσι. Οι ιδέες είναι αρκετές και ιντριγκαδόρικες και τα σκηνικά αξιοσημείωτα, όμως το σενάριο δεν μου φάνηκε και πολύ σφιχτοδεμένο, ενώ σίγουρα δεν είναι για όλα τα αναγνωστικά γούστα (πάντως, σε γενικές γραμμές, το απόλαυσα). Όμως το σχέδιο είναι από άλλον πλανήτη και λειτουργεί σαν ένα πραγματικά απολαυστικό οφθαλμόλουτρο. Οπότε, ναι, γενικά είναι ένα κόμικ που προτείνω, για κάτι διαφορετικό από τα συνηθισμένα. Όλα αυτά τα μεγάλα καρέ που αρκετές φορές πιάνουν μια ή και δυο ακόμα σελίδες, είναι από μόνα τους ένας καλός λόγος για να αποκτήσει κανείς το τρελό αυτό κόμικ. Σίγουρα η έκδοση της Dark Horse αποτελεί ένα από τα ομορφότερα στολίδια της συλλογής μου.
• 
  Maksym Karpovets

  Френка Міллера не люблю, а от Джефа Дерроу - обожнюю. Це яскравий приклад слабкої історії та божественного малюнку, виконаного чи не найбільшим психопатом-перфекціоністом в індустрії. Сюжет простий як п'ять копійок: умовно неблизьке майбутнє, де панує капіталістичний рай, розпуста й тотальна машинізація усього. Серед цього антиутопічного "раю" виокремлюється Ніксон (можливо, справді алюзія на відомого президента та його реформу), збирач податків і заодно вбивця. І заодно (спойлер!) робот. Зрозуміло, далі відбувається дуже умовна криза ідентичності, яку ми вже сто тисяч разів бачили й читали, й полювання на лялькаря усього цього danse macabre.
  
  Проте феноменальність і геніальність "Круто звареного" все ж не в історії і тупих діалогах (притаманних для Міллера), а у блискучому, гіпердеталізованому й винахідливому малюнку, який діє як магніт, гіпнотизує як індійський факір. Саме Дерроу перетворює цю посередню історію у гротескний, сповненого інстинктів і насилля світ, елементи якого, звісно ж, узяті з нашої реальності. Тут багато фір��ових фішок Дерроу, як-от:
  
  - роздроблення й розбивання якихось предметів. Тут це дорожні аварії й зіткнення машин, звідки вилітають не тільки гвинтики й труби, але й цукерки, батончики, банки, си��арети й усе інше. До речі, тут багато шоколадних батончиків і баночок із газованими напоями (переважно Pepsi), які також слугують паливом для різних механізмів. Очевидно, що прямий натяк на нашу хвору залежність від товарів. Рекомендую роздивитись сцену в супермаркеті.
  - екстравагантні наряди. Дерроу любить одягати своїх персонажів (див. останній випуск "Ковбойського Шаоліня") у дивакувате вбрання, чіпляючи етикетки, столові прибори й різні ґаджети замість прикрас.
  - дрібне кадрування бійок. Тут один такий приклад, але він показує як чудово Дерроу передає механіку бійки завдяки роздробленому кадруванню, де злиття фреймів справді нагадують перегляд якогось кримінального бойовика чи трилера. Наприклад, Тарантіно.
  - насилля. Тут дуже, дуже багато насилля, яке естетизує Дерроу. Тема жорстокості для нього є не тільки натхненням, але й, напевно, причиною для певних скептичних оцінок про наш світ. Хоча не відкидаю той момент, що Дерроу просто цікаво вимальовувати анатомічні подробиці як перфекціоністу, а усілякі контексти й символи його цікавлять менш за все.
  
  Усе ж, це однознано комікс для дорослої аудиторії, далеко не для всіх. Естетика Дерроу може відлякати спочатку (у мене так і було, коли вперше знайомився декілька років тому), а потім вмикається лампочка "геній" і більше не вимикається. Це абсолютно культовий художник із унікальним стилем, який, переконаний, вже вивчають у художніх школах і академіях, а нам ніщо не заважає теж вивчати його як поціновувачам.
• 
  Ken-ichi

  Blade Runner + Heironymus Bosch + Where's Waldo pretty much equals Hard Boiled. This book may ostensibly have a plot, and Frank Miller may ostensibly have written the many onomatopoetic monosyllables induced by stab wounds and tractor trailer collisions, but the only reason to flip through these pages is to marvel at Geoff Darrow's unspeakably intricate and profane linework. Every single panel contains at least thousands, if not tens of thousands, of tiny little objects, most of them wrappers, needles, porn, armaments, and bits of recently combusted mechanical devices. If there are people (and there are often hundreds of them), they are inevitably eating, having sex, getting high, or committing heinous acts of violence, usually in combination. It's revolting. It's baroque. It's awesome. Darrow wouldn't just draw, say, a glass of water. He'd draw some circuit-encrusted styrofoam chalice with multiple buttons labeled "sugar," "caffeine," "cocaine," and "orgasm."
  
  Darrow is probably best known for creating much of the conceptual artwork behind the Matrix movies, and you can definitely see how his sense of grime and detail fed into the look of those films. Interestingly, he also delights in capturing high speed action in media res, particularly multiple car crashes in which all the drivers are simultaneously smashing through their windshields and the contents of trucks (usually candy and/or livestock) are suspended in midair. Made me think of bullet time.
• 
  Krista Regester

  The art feels a little like Where's Waldo but for adults... definitely for adults.
• 
  Algernon (Darth Anyan)

  
  
  
  In retrospect, it was a good decision on my part to go from “Ghost in the Shell” and the future worlds of Moebius to this three issue series by Frank Miller and Geof Darrow.
  The theme is similar to that of Masamune Shirow: a dystopian future where androids enforce ‘peace’ in a crowded, crime-ridden metropolis. Instead of a pin-up anime heroine we have a regular American guy:
  
  
  
  His name is either Carl Seltz or Carl Burns [he has memory/identity problems and trouble sleeping], he is either a tax collector or an insurance investigator, has a wife and two kids and a nice house in suburban Burbank. Or so he believes ...
  Also, Carl has a slight flaw in his character: a tendency to go berserk and create bloody chaos in busy parts of the metropolis, leaving behind collateral damage in the higher range of three figures dead and maimed.
  
  
  
  Carl’s handlers refer to him as Unit four , a deadly robot in frequent need of readjustment to his malfunctioning circuits, but to important for the corporate entity that built it to scrap.
  Over these three issues we get to explore the nature of Carl’s dual personality, as he takes out his frustrations with guns blazing and with a car used as a wrecking ball.
  I am not going to spoil the outcome. Readers familiar with Miller know that he dances on a very thin tightrope between gratuitous violence and true ‘hard-boiled / noir’ traditions. Here, Miller surpasses his signature series ‘Sin City’ in terms of gore, wholesale destruction and body-count but, once the reader gets over personal squeamishness, the plot makes a sort of deviant sense killer robots becoming self-aware and exacting their revenge against their builders
  
  
  
  The main appeal of the short series, at least for me, is the truly amazing talent of Geof Darrow, a protegee and major fan of Giraud/Moebius, whose influence can be clearly seen in this early series from Geof. The jury of the prestigious Eisner award recognized the effort of both Miller and Darrow with a prize for ‘Hard-Boiled’ in 1991. As a further reference to a popular and well-drawn series, Darrow reminds me of the style of Darick Robertson in Transmetropolitan.
  I find it very easy to praise Darrow after stating some misgivings about Miller’s penchant for violent stories : amazing details, huge, panoramic, multi-layered cityscapes with plenty of tongue-in-cheek details that makes you linger over each page in order to discover something else the artist has dared to put into his pictures, great sense of perspective with the top down views familiar to readers of Moebius, great character expressions, both for humans and robots.
  
  
  
  I am tempted to check out in 2023 another series by the same artist, even as I am aware that it is just as violent, if not even worse, than this one : Shaolin Cowboy , purely for the pleasure of poring over more of Darrow’s artwork.
  
  
• 
  Gorab

  This stuff is crazy!
  Plot is convoluted, disturbing, and not easy to grasp.
  
  But the artwork is extreme! Each frame consists of thousands of objects, with each object very minutely portrayed. Its like peeking inside one's head! Subconscious head! Because consciously one cannot grasp that much.
  Vehicles colliding - and you see every particle under the hood forming dents.
  City streets - So many people indulging in different activities... Legal and illegal. And you can catch the expression of more than a 100 people!
  
  You have to see this to believe it!
  Perfect 5 for the artwork! Did not like anything else.
• 
  Pavlo

  «Круто зварений» – це квінтесенція брутальності та апогей люті. Втілення абсолютного і безкомпромісного насильства, настільки ж жорстокого, як і прекрасного.
  
  Під час читогледіння цієї графічної історії ви поперемінно прагнутимете двох речей. Перше: перевернути сторінку щоби дізнатися, що ж там далі. Друге: чи все ж залишитися ще на хвильку, аби взяти лупу та прочитати татуювання на голій сраці чувака, якому тільки що відірвали руку, і нею ж прохромили горлянку.
  
  Це найбільш щелеповідривний “віммельбух”, з тих що мені доводилося бачити, кожну сторінку хочеться фотографувати і надсилати у всі наявні чатики з криками “Аааааа дивіться он на тому авто напис «Рибні прутні»”
  
  Я вже кілька років ходжу до видавців і нию “видайте щось брутальне, щоб цицьки, крів та кишки” і от мої молитви почуто (не дякуйте).
  Підсумовуючи хочу процитувати чи не найіменитішого художника та автора сучасної комікс-індустрії Браяна Майкла Бендіса: “«Круто зварений» вийшов тоді, коли я саме закінчував художню школу, і справив нищівне враження. Ми полишали коледж із розбитим его, але одкровення Дерроу зруйнувало його дощенту”.
• 
  Michelle Curie

  You certainly gotta be hard boiled to get through this one. A trippy, terrifying read that is a dark vision of a future we hopefully will never find ourselves in.
  
  
  
  Hard Boiled tells the story of insurance investigator Carl Seltz. He's a simple man, living in a peaceful Los Angeles' suburb with his wife and two children. But then he starts having dreams of being berserk tax collector Nixon and then there's also that robot killing machine Unit Four that seems tied to him – so how do all the puzzle pieces fit together?
  
  
  
  We're the bad guys. With a mere 128 pages this covers a lot of the themes that the dystopian sci-fi genre loves so much: the downfall of humanity, the playing-God aspect of science, questions of power and hierarchy within a world where cyborgs are as integrated as their fleshier versions. You're thrown into a world of chaos and there's just no room for you to get out of it.
  
  The story line is tight and slightly confusing. The pace is literally rapid. There's loads of blood and gore, shooting and shouting, jumping back and forth from dreams to reality. And because it's so short, there are a few questions which answers are rather implied than answered. Why are humans so keen on fighting robots? You can guess, but the story will have moved on before you can truly be sure.
  
  Geoff Darrow's art made me drool all over these pages. Some comics from the 90s age better than others, but Darrow's work is as impeccable as it must have been thirty years ago. There's so much detail in every frame, so much movement and a such a dynamic range! So many colours, yet such a grim atmosphere!
  
  All in all, I think the narration would have benefitted from more space to give the reader a bit more room to breathe. There's a fine line between a fast-paced story and a rushed one, and there was definitely enough in here to allow deeper digging without succumbing to boredom or redundancy. But maybe the straightforwardness is part of its charm as well, so who am I to judge!
• 
  Alexander Engel-Hodgkinson

  One of the most insane graphic novels I've ever read. The fast-paced story seems nonexistent at first glance, but it develops as the chaos escalates. Literally, it's chaos. Throughout the whole book, 'Carl' is battling a robot, causing a tremendous amount of anarchy and destruction as he rampages through the city looking for ways to stop his current target and also later on find out what's truth and what's lie. It's a strange, straightforward book, for sure, with lots of graphic ultraviolence and bizarre sexual imagery.
  
  Which leads to the best part about this book: Geof Darrow's insane, intricate artwork. The two-page spreads are especially unbelievable, with hundreds of people literally squeezed into a wide shot of a city street or a big hallway. Every piece of clothing has its share of wrinkles; every wall has cracks, tires have realistic treads, cars and buildings are all uniquely detailed to the point of obsession. You can even see the straps on a guy's sandals in the background among a crowd of people--in a panel or spread that would roughly translate to about two or three city blocks! Each and every panel is over-crowded; the whole book is practically a manic, adult sci-fi version of Where's Waldo, but not in an indecipherable way, and it compliments the chaotic action scenes that tear through the book's pages.
  
  The action scenes are absolutely outrageous in ways that would put even the most intense and over-the-top John Woo-directed battle sequence to pants-soiling shame. With Darrow's artwork and Miller's creative writing, it all fits together into three short issues of complete and utter cyberpunk insanity.
  
  Another of the book's strengths is that it's always moving. While it's choked with extreme imagery of almost every kind (surprisingly there isn't a single curse word throughout the entire book) in every panel, the story never stops moving full-throttle. It's zooming for the brick wall and nothing can ever stop it--not even the brick wall.
• 
  Steve

  I received this from Edelweiss in exchange for an honest review.
  
  Just a couple of words to describe this one: weird and weird. Normally, I like Frank Miller, but this is just way beyond his "normal". The one thing that I did like was the incredible amount of detail in the artwork.
• 
  Володимир Кузнєцов

  Не звернув на це видання уваги, бо чомусь вирішив, що це комікс-адаптація однойменного бойовику Джона Ву. А виявилося, що це кривавий вімельбух про те як послати нах сюжетну логіку та ворлд білдінг, малювати абсолютно неприродню з точки зору анатомії бойовку, і попри все зробити потужну, епатажну річ... яка радше все ж працює як вімельбух, а не як комікс) Тобто роздивлятися мільйон деталей на кадрах на всю сторінку тут набагато цікавіше, ніж роздуплятися, що воно там коїться і навіщо.
• 
  Maria Blindiuk

  це суцільний розйоб. могла би бути чергова меланхолійна історія в дусі Філіпа К. Діка про душі андроїдів і їхнє протистояння з людьми. але це криваве місилово з неможливою деталізацією. гг просто прокидається і обирає насильство. чудовий відрив. ще й абсолютно єбєйша українська локалізація.
• 
  Mike

  This thing is totally bananas. It leans HEAVILY into the Verhoeven corporate dystopia aesthetic. I love that stuff, but this is a bit heavy handed. The nuance is all but lost in order to cram every panel to the brim with absurd violence whether or not it's actually making a comment.
  
  I will say the art is very dope. The detail is incredible and the gore and destruction is all treated with great care, which in itself is a bizarre thought to have.
  
  It's short enough that it makes its point and gets out, resulting in a decent but fairly shallow affair.
• 
  Alain Gutierrez

  Wow wow wow! I am almost speechless by how amazing this graphic novel is. The artwork alone makes it a must read since it's one of the finest pieces of art I have ever seen in a comic book.
• 
  Liam

  No idea what I just read!
• 
  Raghav Bhatia

  Garishly brash. Out of a total run of 3 issues, the first was underwhelming; the second partly won me over; and the third was decent, I guess.
• 
  Alan Navarro

  Hard Boiled hace honor a su nombre, lleva este género literario a otro nivel, en cada cuadro uno puede observar y experimentar la vorágine de violencia, sexo, lascivia, consumo y demás inmundicia.
  He cambiado mi calificación, ya que en un principio pensé que esta historia carecía de cuerpo y solo era un pretexto de Frank Miller para sus cuadros grotescos (perfectamente detallados). Sin embargo, tuve una epifanía en la que vislumbre al fin el significado detrás de ello: como buen ciberpunk (inmerso en el hardboiled), nos muestra una distopía en la cual los humanos somos carne de cañón para las grandes corporaciones, deseando controlar todo, y ahí la importancia de esta obra, mostrar al consumidor finalmente consumido. Probablemente haya otras sublecturas, tendré que darle una segunda vuelta.
• 
  Joe Young

  Frank Miller - writer
  Geof Darrow - illustrator
  
  A dystopic fever-dream about a robotic tax-collector struggling to come to terms with it's own inhumanity. Superb art from Geof Darrow, bringing to mind the best and bloodiest of Juan Jose Ryp. In this reviewers opinion "Hard Boiled" does not make quite as profound a statement as Mr. Miller was aiming for; still, this volume is worthwhile for the amazing artwork alone.
  
  4/5
• 
  Miriam

  Amazing art. Sooo much details.
  But didn’t get the story at first and was a bit too confused but the ending sort of made up for it ;)
  Too many loose ends for my taste though :p
• 
  Robert

  What the hell did I just read?
  
  Was it trying to be Robocop, or Blade Runner, or Repo Men? Whatever it aimed for it missed, and the garishly cluttered art did the confused story no favors.
• 
  Peter Looles

  "Hard Boiled"
  Nixon is injured during a violent fight with one of his targets, so he's taken for an extensive surgery in order to survive. He wakes up as if it was all just a nightmare and he's really Carl Seltz, a happily married insurance investigator with two children. But while he has sex with his wife, his children inject him with a sleep-inducing drug, indicating something's wrong. The next day he encounters a robot made to look like an old lady. This robot tries to kill him and in the process almost half the city is destroyed. This old lady robot tells him that he's actually a robot made by "willeford home appliances" to kill their corporate competitors. He also is the last hope for freedom for all the robots made by this company.
  "Hard Boiled" is more than just an action packed comic about a killing robot. It's also about slavery, capitalism and his consequences. The robots represent all the employees that feel like faceless slaves and want to be treated right, be paid a fair amount of money and make a difference instead of being just another wheel in the machine.
  Now, as far as the writing goes it's another classic 90s Frank Miller comic filled with a huge amount of violence, splash pages, nudity and deep meanings. The artwork by Geof Darrow is incredible. It's extremely detailed but not tiring and combined with Frank Miller's writing it makes an amazing comic.
  9/10
• 
  Dmytro Zinchuk

  Якість українського видання на тверду "5 з плюсом". Збільшений формат дозволяє роздивитися всі гіпердеталізовані малюнки Дерроу, що однозначно додає плюсів. Подібної рисовки в коміксах, здається ще ніколи не зустрічав. Художник проробив колосальну роботу за що йому теж "5". Хоча стиль і не зовсім мені до вподоби - забагато крові, каліцтва та травм. Сам сюжет Міллера - на "2". Це було "Ок", але не більше. Мені книги не вистачило і на годину, хоча в ній 120 сторінок. Тому за роботу художника - загальна оцінка "3,5".
  
  Важко комусь порадити...Однозначно для поціновувачів чудового та деталізованого малюнка. Однак, відчуваю, що ще не раз буду повертатися до цього графічного роману, щоб більше роздивитися малюнки.
  
• 
  EmBe

  Habe nur noch unvollständige Erinnerungen an die Lektüre. Die lag vor dem Jahr 2000 und interessanterweise ist die auch nicht in der dt. Nationlbibliothek verzeichnet. Der Band hat mit abgestoßen wegen der überzogenen Gewaltdarstellung. Dem konnte ich nicht mit Humor begegnen. Wiewohl vom Stil packend und sehr versiert, war die dargestellte, heute würde man dystopische Welt, nicht mein Ding.