Сотворіння світу. Сім днів із Тарасом Прохаськом by Тетяна Терен

Сотворіння світу. Сім днів із Тарасом Прохаськом Reviews

• 
  Ярослава

  Прохасько - це, звичайно, абсолютно непоясненний феномен, його місце в укрліті набагато більше, ніж можна очікувати від тієї геть невеликої кількості художньої прози і трохи більшої, але теж не колосальної кількості принагідних есеїв і передач, які належать його перу.  За співвідношенням кількості написаного і його ефекту - ефективнішого автора в нас, напевно, й немає. Я намагаюся вже й не чекати наступної великої прози Прохаська (щоб не засмучуватися, коли вона знову не з'явиться, й не вимагати від авторів того, чого вони, можливо, пропонувати не хочуть) і натомість тішуся тим, що він дає нам і цьому простору - дуже щирий, дуже химерний, дуже упізнаваний голос, ні на що не схожий.
  Тому Тетяна Терен колосальну штуку зробила, зробивши це семиденне інтерв'ю з Прохаськом: звичайно, розшифровка розповіді втрачає частину шарму усної оповіді й не має вишуканості писаної прози, але цілком припускаю, що це найдовше цілісне висловлювання Прохаська, яке ми побачимо, тож спасибі видавничому процесу за його дари. Я в захваті від того, як Терен тут вибудовує розмову - передивившись і перечитавши багато матеріалів, про які можна запропонувати поговорити саме Прохаськові; не боячись ставити запитань, які я, скажімо, навіть найближчим людям, напевно, не ставила б (а Прохасько не боїться відповідати); не намагаючись переконати, навіть коли не погоджується, але й не приховуючи свого голосу і поглядів. 
   Розмова охоплює всі теми на світі:
  і штучність австро-угорського міфу;
  і сконструйованість західної України як дуже українського простору, де насправді майже всі прийшлі, навіть ті, хто вже називає себе автохтонами ("ті, хто називають ці землі однорідними, етнічно монолітними, найбільш українськими, мають розуміти, що такими їх зробили совєти й німці");
  і про проблеми успадкованої нами від Совка освіти ("Це освіта, яка походить з часів індустріалізації. Вона покликана виробляти дисципліну, колективну єдність - то, що потрібне було селянам, які з різних полів і ферм прийшгли у велике й тісне місто і почали працювати разом на великих заводах [...] Вона й далі розрахована на той час, коли потрібна була маса роботяг і великі керовані колективи й армії");
  і уявлення Прохаська про роль віри ("В дитинстві я читав, що в Токіо на вулицях є такі апарати, біля яких ти можеш зупинитися і, вдягнувши маску, вдихнути кілька порцій кисню. В моєму розумінні віра є ось таким проявленням Божої доброти, ось цими кількома дозами кисню");
  і про старіння нашого світу й цивілізації;
  і що тільки не.
  Одразу попереджаю, що це не міфологізований популярний образ Прохаська (гори, повільне життя у ритмі зростання рослин, радість від побутових практик, що упорядковують світ, штибу повільного шинкування капусти тощо тощо тощо), а спроба показати людину за цим образом. Тому, звичайно, значно менш мімімішно, ніж цей публічний образ, але інтерв'ю зроблено прям дуже круто.
• 
  Vadym Didyk

  "Сотворіння світу. Сім днів з Тарасом Прохаськом" Тетяна Терен - ✅
  
  "Єдине, що може зробити кожна окрема людина, - це бути світлою і нести світло".
  
  Про що книга: Це серія інтерв'ю, які були записані протягом семи днів, за які виконавча директорка українського ПЕН Тетяна Терен провела більш як десять розмов з представником "Станіславівського феномену" Тарасом Прохаськом.
  
  Мої враження: В'юха записувалась у червні 2018 - на той момент я жив у ІФ вже близько місяця. Пам'ятаю, що в той період я бачив декілька разів Прохаська з маленьким сином, а поряд була жінка - от вже не знаю, дружина то була чи Тетяна! Але цілком можливо, що саме в ті моменти і записувалась частина цього інтерв'ю-ріки. Це ніби як випадково пройти повз знімальний майданчик якогось фільму, а потім подивитись його в кінотеатрі. Цік��ві враження :)
  
  Отже, Тарас Прохасько. Всі ви чули про цього чоловіка, багато з вас читали його тексти, а ще хтось - зустрічав його наживо. Перед тим, як почати читати цю книжку, я а) пішов на її офлайн презентацію, б) був слухачем екскурсії, яку проводив Прохасько, в) прочитав "НепрОстих".
  
  Скажу чесно, це була магія - харизма Прохаська б'є не тільки в реалі, але і через текст. Я дочитав "НепрОстих" вночі і відразу взявся за "Сотворіння світу…", наскільки сильно хотілось продовжити своє знайомство з цією людиною.
  
  І ця праця - це титанічна робота. Не просто перелік стандартних запитань/відповідей, а дуже жива бесіда двох людей, які не намагаються сподобатись одне одному (або читачам), а мають відвертий, сильний, щирий діалог, де моментами були суперечки, відстоювання власної точки зору, гармонічний перехід з "Ви" на "Ти" та безліч іншого.
  
  Кожен розділ - новий день. Тема розмови залежала від того, що Бог створив в цей конкретний день. І обоє співрозмовників моментами пірнали так глибоко у своїй розмові, що часом здавалось, що дотягнутись до їхніх знань та відчуття контексту буде вкрай важко. Зловив себе на думці, що це міг би бути дуууже крутий документальний серіал, від Нетфлікса чи типу того, де б ця розмова екранізувалась і охопила ще більше глядачів. Сподіваюсь, з часом будуть і такі проєкти.
  
  Кому читати: тим, кому цікаво читати думки двох розумних людей.
• 
  Gremrien

  I felt very stupid reading this book, as I already knew that I do not like this author and am not interested in his opinions/reflections about anything, and this book is basically just a long interview with Тарас Прохасько. However, I already bought this book and decided that maybe, just maybe, it would show me something important and meaningful about his personality and prose that I could not see myself through his books. I really tried to understand why people are so in love with this writer.
  
  Well, the best part of the book was that it is not SO LANGUID and boring as Тарас Прохасько’s own prose. I found the journalist, Тетяна Терен, super-professional and intelligent, and she did a good job asking deep questions and creating as structured and meaningful book as was possible with such an interviewee and his way of thinking.
  
  However, this book (despite all the love and respect Тетяна Терен had to Тарас Прохасько) only strengthened my impression about Тарас Прохасько. He is absolutely not appealing to me both as a personality and as a writer. His reflections about various subjects were mostly sleep-inducing for me, and this is despite all the efforts of Тетяна Терен to construct a multifaceted conversation about many different subjects, many of them are theoretically very interesting to me.
  
  There were some clever observations that were quite agreeable or at least pleasantly thought-provoking for me. However, I mostly did not feel anything reading his opinions about various subjects, as his words were very abstract and empty for me.
  
  The more I read, the more I disliked his whole personality.
  
  I was repelled even by his vocabulary, especially those Russian “всьо” and “то” (instead of “все” and “те“) in every fucking sentence. How did it happen that a person who talks in “суржик” is our “intellectual Ukrainian author”? I was appalled by repeated “жиди,” “жидівський” (used apparently in some “historical” context, but I cannot imagine many contexts that would REALLY require using such words). I was bewildered by “рускіє” everywhere (yeah, that’s how he calls Russians).
  
  I also want to show a couple of specific aspects of the book more closely:
  
  1) In “НепрОсті,” one of the central themes is incest: the main character, Себастян, successively becomes a lover/husband for one woman, then their daughter, and then their daughter, etc. It’s expressly described from the very first pages of the book and overall treated as no big deal, as some very secondary idea:
  
  “У квітні п’ятдесят першого Анна відчула, що тато Себастян — її єдиний можливий чоловік, і вони почали кохатися.”
  
  etc.
  
  This is clearly “a metaphorical” aspect of the book (although for me, all the metaphors I can see in all this are equally unpleasant and dehumanizing for women as incest per se, especially considering that all these girls/women are always called “Анна,” even if they initially had another name — yeah, like “Marthas” in “The Handmaid’s Tale”). Anyway, as I already said, I never finished the book, so I have no right to judge it, and I overall understand the concept of metaphors and was in principle OK with it.
  
  However, I was quite disgusted and sickened by all the explanations Тарас Прохасько offers about this aspect.
  
  In
  one interview (2003), I have seen this:
  
  “— Реабілітація інцесту… Ще таке кажуть про твій роман…
  — Вважаю недоречним слово реабілітація. Інцест є, і реабілітувати його немає сенсу. Навіщо? У моєму романі не йдеться про інцест у такому прямому розумінні. Хоча мушу признатися, якби я мав доньку і вона би виросла мені такою файною, і якби я в неї закохався, то не знаю, чи мене б спинили ці традиційні поняття «батько—дитина». Але в романі інакше, там є два моменти… Я розумію, що в ринкових умовах тема інцесту є дуже привабливою. Але тут мені йшлося, аби за допомогою цього інцесту і повторення Анни з покоління в поколі��ня передати найважливіше: відчуття єдності-тривання роду. Одне й те саме, але завжди неповторне. Це один момент, а другий… Ті, хто були у нашому житті, не мають іншого шансу, як залишитись. Так чи інакше, вони нагадують нам про своє існування якимись знаками. Неможливо розпрощатися назавжди.”
  
  Well, he repeats and develops all these ideas in this book by Тетяна Терен. "За інцестом у моєму романі стоїть ідея існування єдиної любові, яка може знаходити різні втілення"; "що ще залишилося непрочитаним, — щастя батьківства, ось ця неймовірна радість світу батька, наповненого світом дитини"; "світ взаємного збагачення батьків і дітей"; "насправді він страшенно любив дітей і всьо їм віддавав без жодного злого умисл��"; "це ще й текст про дочірню любов, про довіру до тата"; "але у нас таке суспільство, що коли дитина — дівчинка, а батько — чоловік, а потому ще й усьо закінчується тим, що вони полюбилися, складається враження, ніби від початку він знав, чим то завершиться, і мав якісь ганебні наміри".
  
  I just have no words for it. O_O
  
  2) Another aspect that again confirmed for me that Тарас Прохасько is a no-no writer and personality was the fact that he is a biologist (botanist) by education, but he is also a very religious person, and he is deeply disdainful about science. At one point, he even taught kids in school and propagated clearly anti-Darwinist and creationist ideas to them — and he feels great about it even now.
  
  A modern Ukrainian intellectual writer we deserved ((.
• 
  Mariana

  Знаючи і дуже люблячи творчість Прохаська, очікувала нарешті можливості знайти відповіді на багато питань щодо його творів. Думаю, не тільки в мене поназбирувалось безліч запитань після читання "НепрОстих", і "Лексикону", і "БотакЄ". Чекала на книгу неймовірно - ще як тільки побачила анонс.
  Перше враження, звісно, було чудове - ідея щодо побудови інтер'ю прекрасна. З ким, як не з Прохаськом приємно було б говорити про вічні і мудрі речі, обговорювати щось таке глобальне і філософське. І моментами так дійсно було. Але вже десь після третини книги (перша довга розмова дуже гарна), сам Прохасько наче сховався за горою питань про патріотизм, Галичину, Україну і всі ті речі, які на кожному інтерв'ю зазвичай запитують письменників і інших діячів, сподіваючись наче умовну універсальну пораду чи пояснення.
  І не те, щоб цього не варто було б питати, просто це те, що Прохасько пише в своїх есе, каже в інтерв'ю і так далі (одної і тої самої).
  Питання часом дійсно нудні. Особливо засмучує те, коли вони повторюються і Тарас терпляче відповідає, починаючи з "Я вже казав". Багато питань, які були наче продиктовані гарними ситуаціями ( на балконі, вночі, за чаєм) чомусь так і не були озвучені. Натомість відчуття живої розмови втрачається і моментами це перетворюється в дещо доволі безсенсовне. Такі моменти навіть можна простежити за Прохаськовим ентузіазмом на них відповідати.
  Наприкінці стає більш помітною його втома, а не задоволення, яке буває опісля хороших розмов.
  Окрім захоплення Прохаськовими думками, майже все читання супроводжувалось роздратуванням і наростаючим розчаруванням.
  Тим не менш, перша розмова і частина запитань про літературу були чудовими, вдячна.
  Залишається лише очікувати на нову книгу Тараса, де б він міг говорити про те, що йому хочеться і як хочеться.
• 
  Pavlo Shchepan

  книжка, як фіксація людини і автора з усіма його особливостями.
  джерело натхнення і багатьох змістовних думок. можливість доторкнутися і пов‘язатися
  з тим, що створено і продовжити зачіпати інше, як у доміно.
  енциклопедія Прохаська? дуже багато незнайомих фактів, які вкотре показують, що людина дуже часто і є тим айсбергом і треба просто захотіти і пірнути глибше..
  Дякую.
• 
  Iryna Chernyshova

  Коли хочеться повільного читання, можна і треба читати інтервʼю або мемуари. Наразі це було шостиденне інтервʼю з Тарасом Прохаськом
  
  Книга зроблена як модель створення світу, себто в кожній главі йдеться про якийсь окремий напрям. Я намагалася слідувати за цією схемою і читати по розділу в день.
  
  Оцінювати не буду, бо я не знаю як оцінювати роздуми, міркування і досвід.
• 
  Inna Zolotar

  Цікава та глибока розмова з Тарасем Прохасько "провсенасвіті". Зловила себе на думці, що розмови та інтерв'ю з Тарасом Прохаськом читаю частіше, ніж його прозу. Треба виправлятись. Але це доводить лише те, що розмовник з Прохаська не менш цікавий ніж письменник. Книга складається з семи частин за аналогією семі днів сотворення світу: шість днів праці, тобто розмов, один - тиші та рефлекції. Кожен день має свій визначений напрямок, або тему. Для мене найцікавішими були "дні" присвячені родині, топографії Франківська та Галичини, та міркування письменника про загальноукраїнську ситуацію. І тут Тарас Прохасько дуже галицький співрозмовник і в тому, що в галичанах захоплює, і в тому, що страшенно дратує. Але свідомий цих особливостей та по-своєму безжальний в оцінках. Хоча всі ці його міркування можна знайти в його прозі та есеїстиці, Прохасько майже не змінився. Сподіваюсь на збвльшення таких книжок-розмов з письменниками (і не тільки), Тетяна Терен є чудовою авторкою та вміє ставити питання різного спректру та калібру, що розкриває співрозмовників з різних боків. Рекомендую всім любителям цього жанру, хороша книга!
• 
  Ангеліна Іванченко

  Гарне інтерв'ю цікавої людини. Після нього я зрозуміла, що особисто мені немає чого запитати у Тараса, бо вже все було обмислено та обговорено. Хоч це в'ю 18-го року, що видно, але воно гоже й нині
• 
  m.

  дратувала високомірність прохаська і загальні повтори у питаннях/відповідях.
  перші два дні (один день = один розділ книги) було ще цікаво, потім вже нуднувато.