Собакоїди та інші люди by Karl-Markus Gauß

Собакоїди та інші люди Reviews

• 
  Maryna Ponomaryova

  Книжечка дуже коротка, але надто насичена фактами, і з вічно петляючим стилем між місцями, людьми і подіями, і мені чомусь важко було її читати, і цілісної картинки про ромські громади у мене не склалось, хоча тут наводиться безліч фактів про життя ромів, домівки, культуру, расизм, історичні факти, касти, і тд. Безумовно цікава книга, якщо ви цікавитесь життям етнічних меншин.
• 
  Anna Vovchenko

  Беззаперечний плюс ХХІ століття становить те, що в ньому нарешті можна обґрунтовано вважати стилістичне й тематичне народництво поганим тоном і дратуватися від зверхнього слова "теж" у фразах на кшталт "Роми (словаки, євреї, українці, whatever, одним вичерпним словом - тубільці) - теж люди". Майже 120 сторінок цієї книжки - з фотографіями включно - практично цілком складаються з оцього "теж"; і я хотіла би, щоб це було бодай несвідомо (хоча не зняло би питання симптоматичності чи відповідальності за вибір мовних засобів), але, здається, ні: "Над околицею нависла безнадія, аж я заглибився в похмурі думки: як мені жилося б, якби я народився в цьому, а не в тому іншому, всесвітньо відомому Зальцбурзі".
  Hell no. No, no. It's not about understanding at all. Not even about a try.
• 
  Vityska

  Разом із видавництвом «Човен» продовжую відкривати для себе нові імена у світовій репортажистиці, нові країни і нові теми. Книга австрійського репортера і письменника Карла-Маркуса Гауса присвячена ��иттю ромів у Словаччині. Автор відвідав кілька найбільших ромських поселень у країні — Людвік ІХ (мікрорайон Кошице), Яровіце, Свінью та інші, спілкувався з ромами, які там мешкають, із керівниками ромських інформаційних центрів та правозахисних організацій, з соціальними працівниками та науковцями, які вивчають ромські спільноти. І все — не лише для того, аби показати, як живуть роми у Словаччині, але й щоб зрозуміти — чому?
  
  Роми — це та етнічна група, яка викликає чи не найбільше упереджень. Їх намагаються або «не бачити», або соціалізувати — примусово, не зважаючи на культурні особливості і національні традиції. Особливо із цим впоралися «успішно» у соціалістичній Словаччині — насильницька стерилізація ромських жінок (часто обманним шляхом), аби зменшити популяцію, зобов’язання працювати «як усі». В результаті професії, якими роми впродовж століть доводили своє право на існування, стали непотрібними, а самі роми втратили можливість заробляти так, як вміли і могли. Їх — котрі і так почувалися зневаженими, витіснили ще далі на маргінес, загнали у гетто. А головною ознакою гетто, каже автор, є його невидимість. Словаки воліють помічати, не бачити, не знати тих, хто живе поряд із ними. Зрештою, те саме можна сказати і не тільки про словаків.
  
  Книга Карла-Маркуса — це приклад того, як максимально неупереджено писати на тему, яка у суспільстві викликає чимало негативу. Автор намагається, спираючись на традиції і культурні передумови, пояснити ці всі негативні явища, які пов’язають із ромами. Жебрацтво — через розквіт лихварства всередині ромської спільноти, який, у свою чергу, підкріплюються тим, що заможніші роми нещадно експлуатують слабших, таким чином компенсуючи ту зневагу, якої зазнають самі, щойно виходять із гетто. Низький рівень освіти — через кризу патріархального ладу: «батьки сімейств» не можуть допустити, аби їхні діти були освіченішими (а відтак — сильнішими), ніж вони, адже це підірве батьківський авторитет (а його нема чим підкріплювати). Зловживання соціальними допомогами — через багаторічну виключеність ромів з ринку праці, внаслідок чого процес отримання соцвиплат (часто шляхом шахрайства і маніпуляцій) вони сприймають як єдину сферу заробітку, де з певним досвідом і кмітливістю можна чогось довести. І так далі, так далі…
  
  Разом з тим, автор щиро зізнається, що в певний момент зрозумів, чому словаки не бажають сусідити з ромами. Надто різні у них способи життя, і ця різниця не може зникнути сама собою. І вимагати від перших толерантності до других — трохи нереально. Бо:
  
  «Толерантність із переконанням, ніби роми зможуть жити так само, як ми, зважати на наші неписані закони, порядок, вимоги до чистоти і поведінки в громадських місцях — не є, власне, толерантністю. Толерантність буде, коли навчимося приймати, що інше живуть інакше, ніж ми, і мають на це право».
  
  У книжці автор не обмежується лише темою ромських спільнот, але зосереджується переважно на них. Зокрема пише і про їхню кастовість. Про те, що «ром» — означає «людина», і роми — це найвища каста. «Циган» — напівзневажливе-напівсхвальне позначення шахраїв і злодіїв, вони належать до середньої. І «дегезі», або ж «собакоїди» належать до найнижчої касти, на кшталт індійських «недоторканих». З ними не хочуть знатися «інші люди», їм ведеться найважче. Хоча такий спосіб життя вони сприймають як цілком природний.
  
  «Собакоїди та інші люди» — дуже потрібна українському суспільству книга. Вона розповідає про наших сусідів (а в Україні теж чимала ромська спільнота), яких ми воліємо не бачити, речі, яких ми не дуже хочемо знати, але які пояснюють дуже багато явищ. А розуміння — прямий шлях до подолання бар’єрів, які зводять між ромами і не-ромами страхи та упередження.
  
  Не скажу, що цю книгу обов’язково читати геть усім. Але журналістам, соціальним працівникам і всім, хто в силу професії чи місця проживання часто стикається із ромською тематикою, прочитати її дуже і дуже варто.
• 
  Iva

  Доволі багато позитивної дискримінації, але разом із тим - чимало історичних цікавинок. Якщо очікувати від книги не просвітлення за всіма ромськими фронтами, а прос то якісної художньої репортажистики, то Ґаус добряче впорався. Із мінусів хіба якість друку фотографій, на яких часом геть нічого не можливо розгледіти - папір якісний, але явно не для того призначений.
• 
  Богдана Неборак

  Ґаус описує життя циганів, ромів, деґезі (назви каст) і розповідає, наприклад, про крах патріархального ладу в сучасному світі, про ставлення ромів до освіти, про їхні традиції, виховання дітей, поселення-гетто. Про те, чому дівчата не отримують освіти, а чоловіки не працюють. Про те, як старі традиції омертвіли в сучасному світі. Пише про Словаччину, але ж це і наша тема.
  
  Також це книжка про те, як ми легко ігноруємо проблеми інших. Бо проблеми — чужі далекі, проблеми в некрасивих людей, люди ті — часто без документів, обманюють чи просто створюють проблеми. Випробування на доброту. Я його не проходжу в повсякденному житті — з українськими циганами (чи ромами — самі вони по-різному висловлюються щодо цієї назви) на вулицях Києва та Львова комунікую в якнайгірший спосіб, отримую прокльон від них і ще більше озлоблююся. Ви проходите?
• 
  Gavin Armour

  Mitten in Europa auf Verelendung, Diskriminierung und an Apartheid gemahnende Strukturen zu treffen, mag Karl-Markus Gauß nicht erwartet haben, als er im Jahr 2001 erstmals in die Slowakei gereist ist. DIE HUNDEESSER VON SVINIA berichtet auf kompakten 115 Seiten von seinen verschiedenen Reisen zwischen 2001 und 2003 in das uns Westeuropäern so fremde und ferne Land.
  
  Ausgehend von der Frage, wie eine Gesellschaft, die selber vor nahezu unlösbaren Umwälzungsaufgaben steht, mit Minderheiten umgeht, aufgeschreckt von Berichten über zunehmende Gewalt gegen die Roma, bereist Gauß vor allem die östlichen Gebiete der Slowakei und geht dort internationalen wie nationalen Bemühungen nach, die Roma in die Gesellschaft einzugliedern, bzw. ihnen und ihrem Lebensstil gerecht zu werden.
  
  In den 1970er Jahren hatte die Regierung der damaligen Tschechoslowakei beschlossen, die Roma – fahrendes Volk, das seit Jahrhunderten im Rhythmus der Jahreszeiten den Ernten folgte – in die sozialistische Gleichheitsgesellschaft einzuordnen. So sollten die Roma sesshaft werden und herkömmlichen Berufen nachgehen, während ihre angestammten Berufe nach und nach ausstarben und durch die fortschreitende Technisierung ersetzt wurden. Und in Vergessenheit gerieten. Gauß sieht die Ergebnisse sozialistischer Planung und das Elend, das sie über das Volk der Roma gebracht hat, da es sich kaum bis gar nicht mit den Ansprüchen der „neuen“ Zeit identifizieren konnte.
  
  Gauß macht sich die Mühe, den Roma gerecht zu werden, indem er ihrer Geschichte nachspürt, zu erklären versucht, wie sie sich im Laufe der Jahrhunderte entwickelt haben, welchen Anfeindungen sie immer schon ausgesetzt waren und wie es zu den Vorurteilen kommen konnte, die allgemein gegen „die Zigeuner“ vorgebracht wurden und werden. Dabei ertappt er sich gelegentlich selber bei Ressentiments und versteckt diese nicht. Eindringlich seine Beschreibungen von Gerüchen und ersten visuellen Eindrücken der Romasiedlungen, die er nach und nach besucht. Er scheut sich nicht, die kulturelle Differenz deutlich zu benennen, die sich zwischen jedweder „eingesessenen“ Bevölkerung und den Roma zwangsläufig ergibt. Er beschreibt die unfassbare Gleichgültigkeit, die sie gegenüber Eigentum (eigenem und dem anderer) an den Tag legen, er beschreibt aber auch die Apathie, mit der sie ihr Leben, ihr Dasein ertragen, ja, es über sich ergehen lassen. Er spürt den feinen und von außen kaum wahrnehmbaren Hierarchien in den Romagemeinden selbst nach – Hierarchien, in denen die sogenannten „Hundeesser“, die „Degesi“, ganz unten stehen und doch auch nur Opfer des Unverständnisses kultureller Eigenheiten sind – und kann mit verschiedenen Vertretern verschiedener Organisationen, aber auch mit einfachen Menschen, Roma eben, die in teils jedweder Beschreibung spottenden Behausungen leben müssen, in Kontakt kommen. Er lernt die Besonderheiten kennen und zu unterscheiden. Wie wesentlich es den Menschen in den Siedlungen ist, mit Namen wahrgenommen zu werden. Wie sehr sie sich bemühen, dem Fremden einzelne Worte ihrer Sprache beizubringen, Gesten und Verhalten zu erklären, wie begierig sie aber auch sind, zu lernen, sich Wissen anzueignen, Wissen, das sie wahrscheinlich den Rest ihres Lebens nicht mehr nutzen werden. Wahrnehmung, wahrgenommen werden – es sind immer wieder diese Fragen, um die die Begegnungen kreisen. Namen und Anzahl der bereits geborenen (gezeugten) Kinder, scheinen identitätsstiftend zu sein und werden dem Fremden mitgeteilt. Freundlichkeit, so Gauß Feststellung, begegnet ihm grundlegend bei den Roma, die selber vor allem eines erleben: Ablehnung.
  
  Daß permanente Ablehnung bei dem Abgelehnten psychisch fürchterliche Deformationen verursachen kann, ist an Gauß´ Text ebenfalls sehr gut abzulesen. Wenn er beschreibt, wie Kinder über die eigene Herkunft reden, damit erklären, warum sie eben an keinem vernünftigen Schulunterricht teilnehmen dürfen, sie seien ja „nur Roma“; wenn er berichtet, wie sie klaglos hinnehmen, daß Gelder, die ausdrücklich für den Aufbau menschenwürdiger Siedlungen für das Volk der Roma freigegeben wurden (ob von der EU oder aus privater Hand) in städtischen Kanälen und somit bei den ‚Gadsche‘, den Nicht-Roma, versickern; wenn er erzählt, wie er ungemein freundlich aufgenommen wird und dennoch Fremder bleibt bei einem Volk, das Jahrhunderte der Diskriminierung erleben musste; erzählt, wie jene wenigen Überlebenden, als sie aus den Lagern der Nazis in den Jahren nach 1945 zurückkehrten und die ihnen gestohlenen Häuser besetzt vorfanden und auch diese Ungerechtigkeit fast stumm hinnahmen; wenn er von den teils furchtbaren Bedingungen berichtet, unter denen die Roma auch heute noch – allerdings stammt der Text aus dem Jahr 2004 – leben müssen, Parallelgesellschaftenn gleich, die staatlich gewollt sind, wenn man all das liest, begreift man nach und nach, warum dieses Volk ist, wie es ist und wie tief die Kluft mittlerweile reicht, die sich zwischen den „Zigeunern“ und den angestammten Bevölkerungen der europäischen Länder aufgetan hat und wieso diese Kluft wahrscheinlich nicht mehr zu schließen ist. Umso berührender die letzten Zeilen seines Textes, in denen er beschreibt, wie er zurück in seinem Hotel in seinen Taschen lauter Kleinigkeiten findet, die ihm die Kinder der Roma, als sie sich von ihm verabschiedeten, zugesteckt haben: Kleine Zeichen, die hinausgehen in eine Welt, die ihnen unerreichbar und wahrscheinlich auch unglaublich gefährlich vorkommen muß.
  
  Gauß spürt – am Beispiel der Roma – einem grundlegenden europäischen Problem, bzw. einer grundlegenden europäischen Aufgabe nach: Integration. Er beschönigt nichts und macht es damit niemandem leicht, seinen Text zu konsumieren. Die Roma gehören ganz sicher zu Europa, seit jeher, dennoch sind sie das maximal Fremde, das uns begegnen kann. Scheinbar ohne Sinn und Verständnis für Eigentum und die „natürlichen“ Grenzen anderer, werden sie stigmatisiert, gettoisiert und mythisiert, indem man ihnen einerseits alle möglichen Schandtaten andichtet, sie zugleich aber romantisch verklärt – ob in der Operette wie dem ZIGEUNERBARON, in Märchen und Sagen, ob in der Populärkultur, wo sie als geheimnisvoll und mächtig geschildert oder in Bandnamen („Gypsy Kings“) mißbraucht werden. Begegnet man „Zigeunern“ im echten Leben, werden hingegen sofort uralte und am eigenen Dasein nie zu überprüfende Ressentiments geweckt, die offenbar kulturell tief wurzeln.
  
  Diese Diskrepanz auszuhalten, sie wenn möglich sogar ins Positive zu wenden und gerade die kulturelle Kluft als Bereicherung zu erfahren, diese Aufgabe stellt uns ein Buch wie DIE HUNDEESSER VON SVINIA ununterbrochen, ohne je explizit dazu aufzufordern. Gauß beschreibt mit viel Liebe zum Detail nicht nur die Geschichte der Roma, sondern ganz allgemein die Entwicklungen der Slowakei in den Unbilden der Zeitläufte. Dadurch wird einem eine Region, auf die, wenn man ehrlich ist, auch nach 1990 niemand in Westeuropa ohne Sonderinteressen wirklich neugierig war, geläufiger; während der Lektüre merkt man, wie Berührungsängste schwinden und man immer neugieriger auf dieses Land irgendwo da hinten, im Osten, wird. Den Leser dann aber, sozusagen inmitten seiner neugewonnenen Erkenntnisse hinsichtlich dieses zu entdeckenden Landes, mit Siedlungen wie dem titelgebenden Svinia und uns dadurch auch mit unserem eigenen Wegsehen, dem eigenen Desinteresse zu konfrontieren, versieht diesen schmalen Band mit echter Sprengkraft.
  
  Mitten in Europa, in einem Europa, das sich anschickt, wieder getrennte Wege zu gehen, in dem die Nationalismen wieder erstarken, mitten in diesem Europa eine Minderheit zu wissen, die nahezu entrechtet ist, zeigt uns auf, was wir in den vergangenen 13 Jahren, seit Gauß´ Text erstmals erschienen ist, versäumt haben. Anstatt uns über unser Binnenverhältnis zu sorgen, hätten wir in jenen Ländern des ehemaligen Ostblocks, die wahrscheinlich gnadenlos zu früh in einen Wirtschaftsraum wie die EU aufgenommen wurden, ein zivilrechtliches Klima begründen sollen, welches den Standards entspricht, dem Westeuropa seit nunmehr 70 Jahren den Frieden verdankt. Wir sollten uns sehr im Klaren darüber sein, daß, wenn Europa, die EU, jetzt auseinanderfällt, wir sehr bald wieder vor den Trümmern unseres moralischen Bankrotts stehen werden. Es geht nicht an, daß das 21. Jahrhundert damit beginnt, wieder Minderheiten oder generell einzelne Volksgruppen oder ethnische Gruppen zu denunzieren und zu bedrohen. Das wäre die Aufgabe, die Europa mit seiner zweieinhalbtausendjährigen Geschichte zu erledigen hätte, weitaus mehr, als Exportquoten zu erfüllen oder Warenverkehr zu regulieren. Ein Text wie Gauß´ gemahnt uns daran, das niemals aus den Augen zu verlieren. Eigentlich haben wir keine Zeit mehr.
  
  Wir sollten es anpacken.
  
  
• 
  Marzena Łaska

  Krótka książeczka, która długo czekała na przeczytanie. W Polsce problem Cyganów (z Cyganami?) wypływa raczej rzadko. Jest ich niewielka liczba. Natomiast nie wszyscy wiedzą, że na Słowacji są całe dzielnice i wioski cygańskie. Celowo nie piszę romskie, bo za nazwanie Cyganów Romami kiedyś jeden z Rumunów prawie się na mnie obraził i wyjaśnił mi różnicę.
  Pracowałam ze Słowakiem, który pochodził z Koszyc, a właśnie w tych okolicach Cyganów jest sporo. Jego zdanie na ich temat było bardzo niepochlebne.
  Po tytule można by się spodziewać jakiejś nagonki na ten lud, jego mentalność i obyczaje. Cyganie się nie integrują. A jeśli któreś z nich się wyłamie, automatycznie jest wykluczane ze społeczności. Autor próbuje wejść między Cyganów i Słowaków, docieka skąd bierze się wzajemna niechęć tych dwóch narodów. Cyganie narzekają, że Słowacy mają ich za złodziei, nierobów i zawszonych brudasów. Są nawet przypadki, kiedy stosują naciski na dyrektorów szkół, aby ich dziecko nie miało kontaktów z Cyganami albo aby byli oni zgrupowani w osobnych klasach. Autor idzie do osad cygańskich i poznaje ludzi tam mieszkających, słucha o ich problemach i marzeniach. Jest oblegany przez dzieciaki. I, wbrew ogólnym twierdzeniom, są one czyste i przyjazne. I nie jedzą psów ;)
  Nie będę się rozpisywać o konkretnych przypadkach. Generalnie wychodzi na to, że to nie ludzie są winni sytuacji, ale słowacki rząd nie potrafi sobie z tym wszystkim poradzić. Wioski i miasta podzielone na strefy. Takie współczesne getta. Ubóstwo i niechęć. Mafijne układy :( Wyjazdy (np. do UK) w celu żebrania i utrzymywania lokalnych bossów. A to z powodu zaciągniętych niegdyś „pożyczek”, których nie da się spłacić do końca życia. Brak edukacji, brak perspektyw, brak nadziei… Otóż nie. Chyba nadzieja i optymizm, to jest to, czego Cyganom można właśnie pozazdrościć.
  Książeczka na jeden wieczór. Polecam. Zresztą ja prawie całe non-fiction, a szczególnie to z Czarnego. Takie już moje zboczenie ;) I tym razem znów odkryłam ciekawy kawałek świata.
• 
  Andre

  1) Deutsche Rezension
  2) English Review
  
  1) Deutsche Rezension
  Das größte Problem mit diesem Buch ist, dass der Titel irreführend ist. Die sogenannten Hundeesser (Degesi) von Svinia, werden hier erwähnt aber nur sehr wenig. Meistens geht es um die Roma und andere Leute der Gegend und es ist oft interessant was man so liest (z.B. hörte ich das Wort "ciganik" in einer Dokumentation und nahm an es würde genauso wie "Zigeuner" benutzt [aufgrund der Ähnlichkeit] aber hiernach bezieht es sich auf die mittlere Kaste zwischen den hohen Roma und den niederen Degesi in der Slowakei). Aber davon mal abgesehen konnte man das hier vergessen.
  Ich weiß noch was es über die Roma sagte (Mythen, Stereotypen, Arbeit, Isolation, kultureller Verfall etc.), aber, wie gesagt, davon abgesehen kann ich mich an kaum etwas erinnern was genannt wurde. Vielleicht ist das so weil ich dieses Buch wirklich nicht deswegen gelesen habe, sondern etwas über die Degesi erfahren wollte (welche nach der Hälfte des Buches kaum erwähnt wurden), und nicht über jeden anderen.
  Also wenn man das hier lesen will, so sollte man den Titel nicht wörtlich nehmen. Man lernt ein paar interessante Dinge hier und da aber selbst großzügig geschätzt ist dieses Buch bestenfalls zu 25 % über die Degesi aber das war's auch schon. Ich habe ein paar neue Dinge über Hilfsprogramme die auf sie zielen gelernt sowie über Trennung in der Schule aber das meiste andere, was nicht viel war glaubt mir, wusste ich schon.
  
  2) English Review
  The biggest problem with this book is that the title is misleading. Sure the so-called dog-eaters (aka Degesi) of Svinia, are mentioned in this book but to a very small degree. For the most part its is about the Romani and other people of that area and often its interesting what you read (e.g. I heard the word "ciganik" in a documentary and assumed it was used like some people use "gypsy" [due to the similarity to the german term] but according to this it refers to the middle cast between the high Roma and the low Degesi in Slowakia). However, apart from that it is very forgettable.
  I do remember what it stated about the Romani (myths, stereotypes, working, isolation, cultural degregation etc.), but, as I stated, apart from that I can barely remember what it stated. Perhaps that is so because I really did not read this book for that reason, but because I wanted to know about the Degesi (who were barely mentioned after half of the book), and not about basically everyone else.
  So if you want to read it, you should not take this title literally. You learn a few interesting things here and there but even at myits most generous estimation, this book is at best 25% about the Degesi but that is about it. I learned a few new things about aid programs targeted at them and the segregation in schools but most of the other stuff, which wasn't much trust me, I already knew.
  
• 
  Cherniakhivska

  Художній репортаж про життя ромів Східної Словаччини. Читати цікаво, водночас мова автора видалася мені зверхньою. Багато домислів, приміром, ось опис священика: "... він розчинявся в неозорій самовпевненості свого становища - не лише духівник, а й молодий чоловік, цілком свідомий своєї сексуальної привабливості, яку сприймав, здавалось, як складову своєї релігійної місії". У тексті майже немає прямої мови, тому часто незрозуміло, що автор домислив сам або дізнався з інших джерел, а що йому розповіли самі зображувані герої репортажу.
  Власну точку зору автор вважає правильною і безсумнівною, тож якщо співрозмовники мають інший погляд - то це вони не розуміють справжнього стану речей. "Вони пояснювали, що, власне, одних ромів раніше наймали по всій країні як мандрівних робітників, а інші нині жили в нетрях безробітними, однак що це пов'язано з державною економікою, а не з ромською психологією, для більшості цих моїх співрозмовників лишалося цілковито незбагненним."
  Це друга книжка про ромів для мене, першим був "Щоденник молодого рома-мандрівника" Миколи Бурмек-Дюрі, українського рома (видавництво "Гражда", 2018). Власне, раджу і "Щоденник" зацікавленим в тематиці.
• 
  Mariana Semenyshyn

  Karl-Markus Gauß brings you on an amazing journey, this time across the pre-EU Slovakia. As he usually does, Gauß blends history and present-day reality together while trying to make sense of people's stories, most of them tragic ones.
  This time, he tells us about tolerance and how difficult it is to remain tolerant, especially now, in XXI century, in time of liberal transformations and rule of law. He warns us that acceptance of difference still remains a challenge for many of us. In my opinion, he is right: we learned how to pretend, however, we are still far from accepting difference as part of our everyday life.
  
• 
  Sv

  Непогана книжка, якщо не покладати на неї багато очікувань. Не аналітика, просто опис подорожі автора. Є цікаві спостереження щодо життя ромів, їхнього співжиття з іншими групами та освітних і житлових програм у Словаччині, тому цікаво буде прочитати в контексті розмов про можливість чи необхідність соціальної адаптації ромів.
  Також книжка стане в нагоді, якщо раптом вам цікаво, як Європу, її кордони, особливо східні, та історію уявляє австрійський журналіст, народжений у Зальцбурзі 1954 року.
  
• 
  Alina Butenko

  Очікувала від книжки детального, ґрунтовного та структурованого опису життя ромів: історія етносу, культура, традиції, соціальний устрій тощо.
  Натомість оповідь виявилася надто узагальненою, вихопити з неї якісь важливі та цікаві факти було складно та, як наслідок, не цікаво.
  Із позитивних моментів хочу відзначити наявність світлин із реального життя, хоча вони й чорно-білі.
  Хотілося би бачити п��дібну працю масштабнішою, з наявністю більшої кількості кольорових світлин високої якості, щоби вони відображали всі аспекти життя народу.
• 
  Ilona Buts

  Непогано, але в рази слабкіше від "Єгипет. Харам, халяль". Цікаво, що часом і не знаєш, скільк народів і народоностей з якими саме культурами живуть поруч з тобою... І це напевно формує загальну культуру країни в цілому, впливає на її економічний розвиток...
  Жахає, наскільки ЗМІ здатні створювати пропаганду проти іммігрантів для того, щоб місцеві їх ненавиділи.
• 
  Ruda_sterlet Руда стерлядь

  
  Обожнюю видавництво «Човен», всі книжки вартують уваги.
  
  Це, дослідження життя ромських спільнот на теренах Словаччини.
  
  Ця тема взагалі мене не цікавила, і по правді, я навіть не замислювалась над життям ромів.
  
  Тут багацько цікавих фактів, їх навіть занадто багато, як для такого обʼєму книги. Проте, всі особливості побуту ромів та до чого тут сабокоїди ми дізнаємося тільки в аспекті Словакії. Не можу сказати, що це мінус, але для себе, я так і не змогла зрозуміти, чи є якісь особливості ромів на теренах Словакії, чи це загальний пантерн поведінки у будь-якому соціумі.
  
  Ну і тут ще багато про упереджене ставлення до ромів….
  
• 
  Yaroslava Tymoshchuk

  З одного боку, майже нема прямої мови героїв, автор все намагається розповісти за них. З іншого ті ж авторські рефлексії, хоч трохи і нав'язливі, але вдумливі. забагато про те, як намагався поїсти або знайти готель. але гарні спостереження і любов до теми
• 
  Maryna

  Книга доволі цікава, але не блискуча. Втім, відкриває очі на чимало фактів, пов"язаних з ромами
• 
  Oksana Naumchuk

  Загалом добре, але дуже не вистачило слів самих ромів.
  І не зовсім зрозуміла згадка русинів та євреїв.
• 
  Eva

  The original title: Die Hundeesser von Svinia
  I bought this book because I wanted to read something from a Austrian writer. This one had an interesting title and honestly, I didn´t now what literary genre it is.
  The book itself surprised me. It is more like an essay on ethnic minority - Romani people in Slovakia. The author took a trip to this land to explore the cultural and historic background of them. He describes his encounters and its intellectual exchanges with the local people who are leading organizations, communities and also with people on streets and pubs. Even though the topic seems heavy from ethnic, cultural, political point of view, the word flow is still unforced, but rich and describable at the same time. He is good with picking the words when describing events, surrounding, landscape, when he was on his trip. I did have feeling sometimes I am standing there in the middle of the soaked muddy courtyard in Svinia. I liked the book a lot, because it gives you more complex insight on everyday life, culture, history but it lets you to form an opinion by yourself.
  Another things that I learned from a book: There is caste system between Romani (Romani, Gypsies, Dog eaters-degez in Slo), there is a lot of different ethnic groups in Slovakia and Romani are the biggest minority and Europeans (including me) are full of prejudice!
• 
  Ivan

  "Головна ознака гетто - не бідність, не насильство, не безробіття, не занепад. Ключове в гетто - його невидимість. Воно є десь поблизу, однак його не помічають"