The Man with the Poison Gun: A Cold War Spy Story by Serhii Plokhy

The Man with the Poison Gun: A Cold War Spy Story Reviews

• 
  Ярослава

  Щоразу, як я заходжу на фейсбук, у Сергія Плохія - нова книжечка, причому щоразу класна і щоразу на геть іншу тему. (Я вже боюся заходити на фейсбук, бо почуваюся неробою страшною. Але менша з тим!) "Убивство у Мюнхені. По червоному сліду" - прекрасний історичний нонфікшн, що читається майже як фікшн, про тихого хлопчика 1931 р.н. з порєдної західноукраїнської сільської родини з усім необхідним набором-мінімум зв'язків із підпіллям, якого ловлять на проїзді зайцем в електричці (буквально) і вербують у КГБ, погрожуючи заслати в Сибір всю родину. Після чого він, як зайчик, помагає вислідити і вбити нареченого своєї сестри (голову боївки УПА), а потім опиняється агентом у Німеччині - де в той момент проходи між різними зонами ще доволі відкриті, а тому кількість шпигунів різних країн приблизно дорівнює кількості мирного населення, якщо не перевищує його. В Німеччині за наказом КГБ він убиває двох діячів із проводу українського націоналістичного руху, один із яких - Степан Бандера. А потім втікає в Західну Німеччину і пробує виміняти в ЦРУ всю цю прекрасну історію на особисту недоторканність (зі спірними результатами).
  
  Тут є все: химерна зброя як із фільмів про Бонда, заплутані плани й фантасмагоричні тактичні союзи (чого вартий сюжет про те, як британці тренують загін бандерівців, з Мальти літаками переправляють на історичну батьківщину і скидають із парашутами над західноукраїнськими лісами як шпигів), втечі в останню мить (головний герой устигає прослизнути до Зх.Німеччини буквально за кілька годин до того, як виростає Берлінський мур) і все інше, що потрібно для доброго шпигунського чтива.
  Читаючи перші розділи, я була готова віддати нирку за худло про - ну, наприклад - середовище навколо МУР-у (так, я думаю про Домонтовича, ви теж подумайте). Нуарні капелюхи й пальта, дивна країна, яка є транзитним центром для шпигів усіх можливих мастей, всі всіх підозрюють і потроху душать своїх і чужих, і щоб при цьому літаретурка на фоні. Дочитавши книжку, я готова віддати за це худло не тільки нирку, а й легеню, селезінку й душу гіпотетичного первістка. Я не знаю, кому весь цей мотлох треба, але про всяк випадок озвучую запит всесвітові :)
  
  
  Переклад Миколи Климчука дуже добрий, тільки, як то водиться в КСД, без коректора, тому з певною кількістю неминучих хибодруків.
• 
  Olga Pogynaiko

  До дня народження Шевченка дочитала книжку цьогорічного лауреата Шевченківської премії. Ставлю книжці 5 зірочок, бо вона чудова.
  Тим не менше мушу зауважити наступне. Для тих, хто про вбивство Бандери трохи щось читав, є всі шанси зустріти старих знайомих і не так багато нового. А якщо ви читали книжку "Московські вбивці Бандери перед судом" (можна знайти на діспоріані), маєте всі шанси побачити дуже багато відомого. Ту діаспорну книжку я не читала, але, судячи з кількості посилань на неї в примітках, можна зробити висновок, що автор мав її чи не за основне джерело. До чого я веду: не чекайте від книжки нової сенсаційної інформації, її там нема. І ні, автор не вислідив Сташинського де-небудь в ПАР і не взяв у нього інтерв'ю, лише озвучив раніше відому гіпотезу про його подальшу долю.
  Але це не таке вже й нове слово в історії Бандери і Сташинського написано так легко і цікаво, що аж захопливо; так добре в цій історії розставлені акценти і так доречно вказані особливості ситуації, що просто радісно від розуміння, скількох людей це просвітить. Ну і врешті, несподівана для нас точка зору на всю історію як на шпигунську, що мала вплив як на романи про Бонда, так і німецьке судочинство.
  Читати? Однозначно! Бо це страшенно цікаво, навіть якщо ви не любите шпигунські історії і не схильні вірити у світову змову.
• 
  Roksolana Sviato

  Неймовірно захопливе чтиво.
  Періодично мусила собі нагадувати, що це не шпигунський роман, а таки цілком поважне історичне дослідження, просто написане з думкою про читача (як пише автор наприкінці, він справді радився з консультантами, що змінити в книжці і як її структурувати, щоб зробити захопливішою). Хоч в окремих моментах хотілося б якраз, щоб це був таки вигаданий шпигунський роман.
  Книжка - про Богдана Сташинського, як відомо, вбивцю Степана Бандери і радянського спецагента, але насправді про значно більше. Про те, як функціонували тодішні розвідки в різних країнах; про новаторську зброю, яку роками ніхто не міг ідентифікувати; про Холодну війну і довкола; про те, як СРСР вербували агентів у різних середовищах (у тому числі, й усередині націоналістичного підпілля) і потім тримали їх на гачку (десятиліттями, а зазвичай то й до кінця життя; а деяких із цих персонажів уже в глибоко незалежній Україні нагороджували почесними медалями, державними нагородами, ховали з почестями тощо-тощо); як "особливим" агентам жилося в Москві й за кордоном; як СРСР полювали на своїх ворогів, котрі вже тривалий час ховалися по різних країнах під чужими прізвищами й уважали себе в безпеці; що діялося в еміграційному підпіллі (звісно, без жодної глорифікації, але з бажанням зрозуміти мотивацію і дії всіх сторін).
  Ну, і не менш захоплива частина - про кохання і шлюб Сташинського з громадянкою НДР і їх неймовірну втечу на захід, дослівно з-під носа КГБ і в останній день перед появою Берлінського муру. І нарешті вже всі суди, свідчення, версії, домисли та нез"ясовані моменти, аж до екскурсів у наші дні.
  
  А можна було не спойлерити, а просто написати: "Книжка Сергія Плохія". І цим майже все сказано.
  Хоч маленьку ложечку дьогтю я таки додам: коректора - а моментами й редактора - в українській версії мені, на жаль, бракувало. Вибачте за найбанальнішу банальність, але те, що перекладач хороший, аж ніяк не означає, що можна економити на інших інстанціях.
• 
  Luba

  The book is a documentary but it is really read as a full-fledged novel. The characters are well researched and explained. Among recent publications, it is probably the best expose of KGB spy and propaganda machinery during the Cold War years. Moreover, it is quite relevant for the reader willing to understand the current affairs in Europe, US, and globally.
• 
  Nestor Rychtyckyj

  “A fascinating episode of the Cold War which is just as relevant today as it was in the early 1960s.”
  In the late 1950s a KGB agent used an ingenious weapon to assassinate Lev Rebet and Stepan Bandera, who were leaders of the Ukrainian anti-Communist emigres in Munich. The crimes would have gone unsolved but for the assassin himself who defected to West Germany and confessed to the entire affair. Serhii Plokhy takes us back into the Cold War and brings this story back to life.
  Bogdan Stashinsky came from a patriotic Ukrainian family, but after getting caught for a minor offense (which still could have sent his family to Siberia) is coerced into collaborating with the KGB and becomes an agent. He betrays other Ukrainian nationalists and eventually winds up working in East Berlin as a Soviet spy whose main job is to keep track of the Ukrainians who were forced to flee their native homeland by Stalin’s armies and are dedicated to fighting for a free Ukraine. Stashinsky quickly graduates from spying to murder and uses a cyanide-laced air-gun to kill Lev Rebet. Two years later he does the same to Stepan Bandera and the crimes are never solved. These murders are sanctioned by the Soviet high command and Stashinsky gets a commendation from the head of the KGB.
  The book then follows Stashinsky as he marries a German woman and starts the process that eventually lead to him and his wife eluding the KGB and escaping to West Berlin. Eventually he is put on trial and publicly denounces the USSR for their program of hunting down and killing their political enemies.
  The book is very well-written and Plokhii does an excellent job in explaining how the various parties (the West Germans, the KGB, the CIA, the Ukrainian organizations and Stashinky himself) all have different motivations and the trial does not satisfy anybody’s goals completely. The other part of the book that is extremely important for us now is the fact that the successor of the USSR – Putin’s Russia, is doing many of the same things that the USSR did during the Cold War. Plokhy shows that political assassinations (either American or Russian) rarely accomplish what they intend to do and often backfire (as this one certainly did).
  On a personal level, I love the book for Plokhy’s detailed description of the Ukrainian community in Germany in the 1950s’. My parents were part of the community and my mother frequently told us about their experiences in Munich and how they kept the Ukrainian dream of independence alive during those difficult years.
  
• 
  Bettie

  
  
  
  http://www.newstatesman.com/culture/b...
• 
  James

  This book had some interesting parts, but the story would have been more interesting if the book was 80 pages rather than 320.
  
  One thing that surprised me, during the trial it was never mentioned that probably all KGB agents of more than a few years in the field have dirty hands.
  
  If the national interest is to have more KGB agents defect,
  then the punishment should have been lighter.
  The prosecutor had no evidence of any kind linking the perp with the crime other than his confession.
  
• 
  Anna Zubko

  Динамічна історія, біографія та історія Сташинського гарно виписана у ширший контекст Холодної війни. Свіжий погляд на суперечливі питання.
• 
  Olena Churanova

  Люблю книги Сергія Плохія, кожна сторінка - скрупульозна робота, ретельно зібрана інформація. Така ж і про вбивцю Степана Бандери, та і про КДБ зокрема. Чому нам важливі історичні книжки? Бо методи певних організацій не змінюються, а тільки удосконалюються. Зокрема, для дискредитації національно-визвольного руху в Украіні діяли сотні кдбшних груп, перевдягнутих у повстанців, які діяли як під час війни, так і після. І скільки ми ще не знаємо.
  
  «Першу пробу сил було зроблено в Радянському Союзі: кадебешники вночі розбили могили на єврейському цвинтарі у провінції. Більшість селян негативно відреагувала на акт вандалізму й антисемітизму, але знайшлася групка молоді, яку подібні «активні заходи» підштовхнули до хуліганської самодіяльності. Потім східнонімецьких агентів відправили у Західну Німеччину паплюжити єврейські цвинта��і там. Операція мала успіх: хвиля антисемітських дій прокотилася всією країною. Радянська пропагандистська машина тут же підхопила нову тему і знайшла собі нові мішені на Заході».
• 
  Roman

  The study of the Cold War history which fascinates you like a spy thriller. Detailed, grounded on many various sources, this account of a clandestine war waged by Kremlin in Soviet times would be definitely interesting for those who oppose Moscow nowadays, as times may change but their methods stay the same, if not became more ruthless and devious.
• 
  Nikita Barsukov

  True cold-war spy story with plenty of new research. Book follows events as they unfold, and it works really well, especially for someone like me who knew very little of this story.
  
  Human side of the main character, a paid KGB assassin, is the focus in this book, another thing that stands out in the crowded field of cold war spy stories. Add a topic that's still under the radar in the eyes of a broader public, and you get a very engaging real-life thriller, story of transformation, redemption and escape.
• 
  Gremrien

  And this is a comprehensive journalist/historic investigation of the Степан Бандера’s murder, with all the possible background information, details, secondary branches, follow-ups, etc., etc.
  
  The book is really quite informative (probably even too informative, as I often felt that many details and deviations are provided in order to impress and entertain the reader even more — as if the main story were not impressive enough, I would say…). It was written similarly to all those modern historical journalism works that readily become bestsellers and blockbusters, but I found the structure and composition of the book in this regard much weaker than the very body of materials/evidence it provides. It is somewhat difficult to read, as you constantly have a feeling that the author tries to say too much about the things about which you still have to grasp at least the most important aspects — so I suppose it would never become “a bestseller and blockbuster,” at least in the West. Still, it gives tons of useful and incredibly interesting information (for me, it was much more than I ever expected — I had no idea that so much is already known and well-researched by now) that you can study in-depth to your heart’s content if you wish. Anyway, the first simplified encounter with the story via the
  Рохір ван Аарде’s book made the Сергій Плохій’s book for me easier and more absorbing, although these two books are very different both in style and importance.
  
  I still have no idea whether it would be interesting for Western people (although the author made a simplified and significantly shorter version of the book in English — see below), but it was absolutely necessary for us, Ukrainians, of course. I suspect that people who have no idea who Степан Бандера was or what was the heck with Ukrainian nationalists and this vehement fight of the KGB against them, would not even try to read this book, and if they do, they would be quite confused from the very first pages.
  
  Anyway, it’s a good book, where you can learn a lot of interesting and important stuff, yeah.
  
  *
  
  I was bewildered by the Ukrainian edition of the book, though. I started to read the book in Ukrainian, despite that I knew that the original book was written in English, and I always read in English anything that was written in English originally. However, I thought that as the author is a Ukrainian, knows the Ukrainian language perfectly, and can personally control the correctness/quality of the translation, the Ukrainian edition should be an exact copy of the original book. Somewhere in the process of reading, I found some suspicious fragments and started to check the translation with the original book. And that’s where I discovered that the original book in English and the Ukrainian edition are TWO DIFFERENT BOOKS. This is not a problem of bad translation, oh no. I suppose that the translation was pretty good. However, the Ukrainian edition is just a very different book, with a different structure and containing much more materials than the original book in English. The most bewildering thing is that this striking difference is not even mentioned anywhere and never explained. The author mentioned in one interview (given very shortly after the publication of the original book) that he would probably add some new information into the Ukrainian edition because he just found something interesting in our KGB archives, but this is a clear lie or “exaggeration” — he could not possibly find and add so much new information in those several months when the Ukrainian edition was being prepared for publication. It was just published from another manuscript, specifically written for the Ukrainian edition (or, vice versa, the first edition in English was specifically shortened for the Western audience).
  
  I mean: I have nothing against “a more complete/informative edition” for Ukrainians, but I do not like these obvious lies, or concealments, or the absence of any explanations. I do not feel that it is fair that Western people who read the book in English and Ukrainians who read the book in Ukrainian are discussing it believing that they read the same book published in New York and Харків almost simultaneously (2016 and 2017, respectively), but they actually read very different books. The differences in the materials provided are multiple and extensive. Whole pages, paragraphs of added information, sometimes whole chapters are completely rewritten. New personalities appear, whole biographies are added, the historical background is detailed, etc.
  
  I do not know what to think about it, but I would not think anything bad had I not discovered that Сергій Плохій is also readily collaborating with Russian publishers right now (and, especially, that the rights for publication of this Ukrainian edition were granted by both the New York publisher and A RUSSIAN PUBLISHER who somehow had these rights before any Ukrainian publishers, although the Russian translation of the same book was published much later, in 2019). Yep, the first thing that the Ukrainian reader sees in this book is the words: “Видається з дозволу Basic Books, an imprint of Perseus Books LLC. (США) та літерату��ного агентства Олександра Корженевського (Росія).“
  
  How come? What the fuck? Why do you do this to us?
  
  As I said, he translates and publishes his books in Russia all those last years, when Ukraine is in war with Russia (the most recent one was published just this year, “Чернобыль. История ядерной катастрофы”), and even this one fact would be enough for me to stop being interested in Сергій Плохій for now. But the most mind-boggling discovery for me was that he also “adapts” his books for Russian readers, and this is not only concerned “the more appropriate language” (as it is allowed today in Russia to talk about history, Ukrainian nationalism, etc.). There are some other, more fantastic “adaptations”; for example, if you read his book “The Gates of Europe: A History of Ukraine” in English, you will find a dedication on the first page: “To the people of Ukraine.” But if you read the Russian edition, “Врата Европы. История Украины” (THE BOOK ABOUT THE HISTORY OF UKRAINE, for god's sake), you will find that it’s dedicated to — guess whom? — “Гражданам России.” O_o
  
  How come? What the fuck? Why do you do this to us?
  
  All this, of course, is done by the author himself or with his clear knowledge and direct permission, as he perfectly knows the Russian language as well.
  
  Somehow the Ukrainian edition, “Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності,” does not contain any dedication at all. And yes, it is also “Видається з дозволу Basic Books, an imprint of Perseus Books LLC. (США) та літературного агентства Олександра Корженевського (Росія).”
  
  So I felt pretty sick about all these strange discoveries and was very discouraged from further reading of Сергій Плохій, even if he might be a good historian. I finished this book and can recommend it (if you understand that it is very different from the original English-language edition and are OK about the absence of any explanations about these differences), and I would probably read one more book by Сергій Плохій as I already bought it, but I am not very excited about his practice of publishing and would prefer to stay away from him overall in the future.
• 
  Cindy

  The Cold War era was marked by paranoia, propaganda and the simmering threat of nuclear war. Tensions between the West (the United States and NATO allies) and the East (the Soviet Union and its satellite states) led to heightened espionage on both sides. Thus, in 1961, when top KGB assassin Bogdan Stashinsky defected to the West and began to spill the secrets of his trade, the intelligence community on both sides was thrown into turmoil. "I wanted to unburden my conscience and give... publicity to the way in which 'peaceful coexistence' really works in practice."
  
  The Man with the Poison Gun: A Cold War Spy Story reveals Stashinsky's complex life. His family was part of the Ukrainian independence movement during and after World War II, and yet he began working as an undercover KGB agent in his early 20s. He showed distinct aptitude, and in 1959 was ordered to assassinate Stepan Bandera, charismatic leader of the Ukrainian resistance. Stashinsky successfully carried this out using a makeshift spray gun that fired poison gas, but he never held strong political passions and shortly thereafter became disenchanted with his secret life.
  
  Serhii Plokhy, professor of Ukrainian history at Harvard University, has earned numerous awards, including the 2015 Lionel Gelber prize for The Last Empire. His solid reporting and intelligent analysis illuminates this tangled web of intrigue. He lays out historical events and complex twists and turns with clarity. Those who enjoyed Ben Macintyre's A Spy Among Friends will find this a fascinating history.
  
  -Reviewed for Shelf Awareness 12/27/16
• 
  Yuliya Yurchuk

  Книжка про вбивство та вбивцю Степана Бандери насправді вам розповість не лише про Богдана Сташинського, але взагалі про те, як діяла КГБ. Це дуже захопливий роман.
• 
  Роман Селіверстов

  Жодної ідеалізації. Герой України, натхненник боротьби за незалежність і кістка в горлі радянської верхівки Степан Бандера постає звичайною людиною зі своїми недоліками і слабощами - ходить "наліво", вперто нехтує правилами безпеки тощо.
  Жодного цькування. Убивця постає не чекістською сволотою, а звичайним галичанином, на місці якого міг бути кожен, хто ставив своє життя і життя своєї родини вище за національну ідею. Не кожному бути героями. Не мені судити людей, які жили в такі страшні часи.
  Жодних крайнощів. "Тверезе" дослідження автора про такі доленосні для України події, якому хочеться вірити. Історію потрібно знати без прикрас і спотворень, такою, якою вона є.
  Сташинський зробив СВІЙ вибір і залишиться в пам'яті як зрадник і убивця, можливо, як жертва режиму, але аж ніяк не героєм.
  Слава Україні! Героям слава!
• 
  Serhii Pliaka

  Надзвичайно цікава книга. Великий масив опрацьованої архівної інформації, динамічний розвиток подій і постійна зміна фокусів роблять книгу захопливою. Автор знає свою справу і не дає нудьгувати читачам. 👌
  Як і в багатьох книгах про шпигунів багато припущень і що правда, що вигадка дізнатися нереально. Навіть з розсекречених документів спецслужб.🧐
  Читаючи книгу, у мене постійно мінялося відношення до головного персонажа Богдана Старшинського. Хто він - кат чи жертва? Почитайте і спробуйте самостійно відповісти на це, здавалось би, легке запитання. 🤔
  Що не сподобалося, так це переклад самої назви книги. Все таки "Людина з отруйною зброєю: холодна війна в історії шпигунства" (так як назвав книгу автор) більше відповідає змісту книги.
  Також швидкість, з якою книгу готували до друку, викликало багато технічних помилок в словах (це технічні недоліки, але все таки без них краще)😒
• 
  Anna Mikhailenko

  Цікава історія відомого радянського кагебіста, яка не давала мені думати ні про що інше, як ЧИТАТИ-ЧИТАТИ-ЧИТАТИ. Ні, це не шпугинський роман, але Ян Флемінг би позаздрив.
  Почуття до головного героя змінювалися від ненависті до співчуття. Маст рід!
• 
  Mariana Semenyshyn

  Що вище: людина чи обставини? Хто винен? Кому судити?
  Сергій Плохій не судить, він розповідає...про людину, системи, епохи.
  Дуже рекомендую!
  
• 
  Dmytro Samoilov

  "Він став привидом на рідній землі, чужим серед своїх, ніколи не ставши своїм серед чужих."
• 
  Joel Wasserman

  Reading this book was...an experience. Prof. Plokhii is of course an excellent storyteller of history. But he made a significant decision to put some very critical elements of the Stepan Bandera story outside the scope of his narrative.
  
  Stepan Bandera was, by any honest reckoning with the definition of the political ideology, a fascist (as in an actual one, not just how Moscow likes to define anyone who disagrees with its geopolitics and memory crusades). He was a man who led a political movement characterized by far-right, ethnosupremacist ideology which held affinity for other fascist movements and sought to create a pure ethnostate by deporting or murdering non-Ukrainians on its territory. That ideology bought into the toxic myth of Judeo-Bolshevism entirely, and like the Nazis, identified murdering Jews with fighting communism (if you think I'm talking nonsense, the propaganda and literature issued by UPA/OUN, its leaders, and the Ukrainian nationalist underground before it began cooperating with the West against the Soviet Union make these things more than clear). Bandera was the ideological architect of a movement which perpetrated crimes against humanity against Polish populations, as well as engaged --with relish and in furtherance of their own goals-- in carrying out the Holocaust in what is now Western Ukraine (to say nothing of what they did to Ukrainians). If he did not himself deserve death, he was certainly an ideological lodestar of those who did.
  
  What Prof. Plokhii does focus on, beyond the riveting spy story, is what Bandera meant to a nationalist milieu which saw Ukrainian nationalism as defined not by its underground's participation in crimes such as the Holocaust, but in its battle against the horrors of Soviet communism and the terror it imposed on Western Ukraine as it sought to bring the region to heel. Whether one likes it or not, that's something that means a hell of a lot to many Ukrainians today, especially as the Ukrainian nation again sends its sons and daughters to fight and die against Moscow's aggression and demand for Ukrainian vassal-hood.
  
  Memory politics in Eastern Europe are complicated.
• 
  Bohdan Pechenyak

  An excellent, thrilling, and engaging story of a conflicted individual carrying out abominable acts at the behest of a totalitarian power and subsequently revealing these secrets to its opponents and enemies. A relevant story that brings history to life and connects it to the concerns of the present.
• 
  Alexander Zvonov

  Тема убийства бандеры, как говорится, раскрыта. Реальная шпионская история времен холодной войны, в деталях.
• 
  R Davies

  In this biography of a defecting spy, Plokhy grips your attention from the opening pages, and maintains it at high pace with his lucid, tight prose, that informs as it entertains, and entertains as it informs. It is a fleshed out focus on one of the many dramatic episodes during this Cold War period.
  
  I recently finished his book on the History of Chernobyl, so going into this one I knew I could rely on an engaging prose and demonstrably wide research, but unlike that more tragic history, this one, though dealing with murder, also carries with it a lightness, not directly so, the subject matter is treated seriously, but the approach that Ploky takes allows it to read like a spy novel too, though perhaps that is due to extraordinary elements that make up the 'tale'.
  
  Recruited via blackmail at a young age, he is equipped with the eponymous deadly weapon, and ordered to carry out two assassinations of perceived enemies of the Soviet system. Desperate to find a way out out of the assassination quagmire, falling love opens up an avenue that ultimately leads to him having to cross the Berlin border the night before the wall goes up, before handing himself in, to reveal secrets and go on trial, before a final secretive epilogue full of mystery.
  
  I knew nothing of the details beforehand, so there is a gripping fascination in discovering how events transpire, the tragedies and the conflicting dramas, internally and externally played out surrounding Bogdan Stashinksy all unfurl. Plokhy the historian does a thorough and even-handed approach to putting the facts out there, acknowledging disputed memories and interpretations, whilst providing a coherent narrative that feels like a most-likely scenario based on evidence available, without ever being too certain. In the espionage world where propaganda and disinformation are key elements, he always makes clear where details are shrouded in uncertainty, whilst providing a plausible explanation for the timelines, and decisions made.
  
  In covering this event, the author is careful to respect those close to the victims of the assassinations, at the same time as following the central character navigating his own crisis. Empathetic without excusing the crimes. The style features very short chapters, - some only 3-4 pages - which helps construct a breeziness to the writing, as well as helping to segment the web of tangents that go into this world. This allows for considering the historical background of the Ukrainian nationalist and independence movements, the fraught WW2 and post-WW2 frictions in eastern Europe and where this lay in the motivations for Khrushchev and his inner circle's demands for the cited targets (Lev Rabet and Stefan Bandera), through to the political views on both the US and Soviet during this peak crisis period of the late 50s through to the early 60s.
  
  We get the personal views of many of the protagonists, either from their own memoirs ( always subject to politically-loaded representations, with what is unsaid often as intriguing as what is said), or interviews and recorded commentaries. It is a stark reminder of the chaotic and intractable confusion that comes with espionage, how immediately unreliable testimony thus becomes.
  
  Coming to objective assessments of Stashinsky's motivations and responsibilities is challenging, though the judgement's rendered in the trial evidently had huge implications for trials of Nazi war criminals, in determining the relevant role of actor versus the state.
  
  Like any good popular history book, this provides you with all the salient details, engagingly told, opens windows onto the consequences that the Stashinsky defection had, and allows you to leave the tale there for the casual reader satisfied by a really fascinating tale of a 20th century episode well told, or serve as an accessible jumping off point for further research for those who wish to know more.
• 
  Тимощук В'ячеслав

  Я ніколи не любив історії про Джеймса Бонда, та і взагалі ніякі детективи чи шпигунські історії не любив. Вони видавалися мені дуже примітивними, нецікавими і такими, які б ��іколи не сталися в реальному житті. Проте інколи реальність є неймовірнішою навіть за вигадку, такою, що в неї непросто повірити.
  Книга "По червоному сліду" розповідає історію Богдана Сташинського, вбивці Льва Ребета і Степана Бандери. Власне про Сташинського я дізнався тоді, коли у Львові в міському транспорті розмістили мотиваційну рекламу, що закликала львів'ян сплачувати за проїзд, адже зрада Батьківщини починається з неоплаченого проїзду. Це був натяк на те, що Сташинського завербовало НКВД після того, як його спіймали за безквитковий проїзд. Мене зацікавила і сама фігура Богдана Сташинського. Чому він вирішив співпрацювати з КДБ? Чому погодився вбити Бандеру? Як склалося його подальше життя? Судячи з книги "По червоному сліду" це цікавило не одного мене. Історик Сергій Плохій теж вирішив розібратися з цим питанням і в результаті вийшла ось така книга. Я досі не можу зрозуміти чи можна назвати її художньою, адже вона читається так легко і просто, з таким захопленням поринаєш в події, що часом забуваєш, що то все відбувалося насправді. Починаєш думати, що персонажі ці вигадані, що ось в кінці книги автор зізнається що вигадав Совєцький Союз, придумав страшне КДБ з його кілерами, що всього цього не було насправді, що і Бандера і Ребет щасливо дожили свого віку. Але ні. Все це було, і вбивства і жорстокості і несправедливості.
  Історія Сташинського ніби ілюструє все те зло, через яке довелося пройти попереднім поколінням українців. Простий хлопець з села біля Львова, порядна родина, що підтримує повстанців УПА, батьків поважають в селі, сестра має нареченого - командира місцевого загону повстанців. Богдан їде навчатися у Львів, батьки певно страшенно ним пишаються, адже він отримає освіту, шанс на краще життя. Здавалося б усе складається якнайкраще, але ось один безквитковий проїзд і його уже вербує офіцер НКВД. Чи міг він відмовитися? Міг, але прикрився бажанням врятувати себе і родину і погодився. Виказав нареченого сестри, якого вбили в засідці, виказав повстанський відділ, а потім коли не було куди подітися, бо односельці дізналися про його зраду, офіційно почав працювати на КНВД. Далі навчання, робота в Німеччині, вбивство Ребета, вбивство Бандери. За перше вбивство йому виписали премію і дали орден, квартиру, за друге, знову ж гроші, підвищення по службі і дозволили одружитися з німкенею. Вона ж і намовила Сташинського тікати закордон, геть від безпросвітної сірості радянського буття, від постійних підозр, прослушок і страху за своє життя.
  Сташинський перейшов кордон між Східним і Західним Берліном за день до початку будівництва Берлінської Стіни. Як дивно, що цій людині так пощастило, ще б трохи і втеча стала б майже неможливою, а КДБ остаточно ковтнуло б його і перетравило. Проте втеча вдалася, а далі суд, співпраця з західними спецслужбами, вирок і кілька років німецької тюрми, після якої Сташинський безслідно зник на дуже довгий час. Лише в 90-х вдалося дізнатися, що він осів в ПАР де можливо живе і досі. Здавалося б доля вберегла його. За вбивства багатьох людей, за зраду, він отримав можливість спокійно доживати в багатстві і ситості. Але чи справді це так? Від нього відвернулася родина, його новонароджений син загинув, а Сташинський навіть не пішов на його похорон, вирішивши в ту ж ніч тікати на Захід. Після виходу з в'язниці йому довелося змінити не тільки ім'я, а і зовнішність. Десь в той час, або і до виходу з в'язниці він розлучився з жінкою, яка вмовила його тікати з Союзу, себто і особисте життя не склалося. А головне до кінця життя він мусив оглядатися, щодня дивитися чи не слідкує за ним інший агент НКВД, щоб помститися за все. Я думаю це і є справедливість.
  То може все таки варто було купити той квиток в громадському транспорті?
• 
  Rob Kitchin

  n the late 1950s two leading Ukrainian nationalist leaders were murdered in Munich. Both deaths baffled the nationalist groups and West German police. In the fall of 1961, just before the Berlin wall was erected, Bogdan Stashinsky and his East German wife skipped the funeral of their baby and made a dash into West Berlin. Stashinsky headed to the local CIA headquarters and claimed he was a KGB assassin who had murdered Lev Rebet and Stepan Bandera using a secret poison gun. The Americans were suspicious that he might be a plant and passed him over to their West German colleagues. Slowly, Stashinsky, also a Ukrainian forced to work for the KGB, persuaded the police that he was who he said he was, and that he had murdered his compatriots. The subsequent trial placed the Soviet Union on trial as much as Stashinsky and the result had long term implications – Stashinsky was effectively deemed a puppet, with the real murderers those who controlled him, creating a legitimate new legal defence for Nazi war criminals; the KGB was forced to change its policy of overseas political assassination; there was a reshuffle at the top of the Soviet political system, with Aleksandr Shelepin’s career cut short; and the plight of Ukrainian nationalist movement was highlighted.
  
  Serhii Plokhy’s book traces the life of Bogdan Stashinsky, particularly from his entrapment recruitment by the KGB through to his disappearance after his short prison stay post-trial. It’s a factual account that tries to cut through all the misinformation about Stashinsky created by the Ukrainian nationalists, the KGB and East Germans, especially at the time of the trial, when the Cold War propaganda machine went into overdrive. While it does seek to provide an objective view, it is also a largely sympathetic account of a man trying to survive inside the KGB and Soviet system that had a habit of severely punishing its own members for supposed and real transgressions. Usefully, it provides an everyday account of Soviet spycraft, Cold War relations between East and West, and the fragmented overseas Ukrainian nationalist movement that sought to highlight the plight of captive nations of the Soviet Union. It is only towards the end that books drifts to speculation given that what became of Stashinsky after prison is publicly unknown. I found it a fascinating read, especially given the present context of strained relations between the Ukraine and Russia.
• 
  Michael Samerdyke

  This was a compulsively readable look at a frequently-overlooked part of the Cold War, the assassination of the Ukrainian nationalist Stepan Bandera in 1959.
  
  Plokhy puts the event in its historical context, the Soviet struggle against Ukrainian nationalism, as well as bringing to light the life of the KGB agent who assassinated Bandera and later defected to the West. (I remember reading a little about the defection back when I was in high school.)
  
  It is an interesting book, and Plokhy's conclusions seem pretty sound. The assassination was counterproductive from a Soviet perspective. It made Bandera a martyr and embarrassed the KGB when the defector went public. The CIA, smarting because they had failed to discover the preparations for the Berlin Wall, were extremely cautious and refused to believe that he defector was genuine. The defector ended up being seen as a traitor by everybody.
  
  A very sensible book about the world of Cold War espionage.
• 
  Olha Nykorak

  Перефразовуючи одну цитату: "Є чудові книги, які ми читаємо невчасно. І є книги, чудові тому, що ми їх читаємо вчасно". Варто прочитати саме зараз, адже несподівані паралелі з подіями понад 60-річної давнини вигулькують то тут, то там. І це не лише про методи "роботи" кривавої гебні та її правонаступниці. І навіть не лише про альтернативну реальність і спробу переконати всіх навколо в її існуванні СРСР та його правонаступниці. Незакриті геополітичні гештальти, заморожена холодна війна (куди вже крижаніше) і невідімщені душі дискредитованих борців за незалежність України дають про себе знати тепер. Надто дорогою ціною. Засідання Ради Безпеки ООН, де згадують Степана Бандеру, щоправда, представники інших держав, теж уже було, виявляється :)
  А поза контекстом актуальності, безліч згадок непересічних персоналій - знайомих і не дуже. Як калейдоскоп шпигунів/характерів/карколомних біографій/ людського потенціалу і фантазії - мотивує виходити за рамки. Водночас робити це, не втрачаючи вірності принципам і гуманізму, адже згадані життєписи переконливо доводять: зрада для порятунку близьких нікого не рятує, а лиш руйнує взаємини. Виконання ж завідомо злочинного наказу для порятунку власного життя робить його ж нестерпним, навіть якщо суддя, скориставшись правовою прогалиною, піде назустріч.