Далекі близькі by Volodymyr Yermolenko

Далекі близькі Reviews

• 
  Olha Khilobok

  чарівно, перш за все, через те, що дає тобі твого автора.
  ти починаєш любити автора навіть до текстів: він був настільки далеко, що ти навіть не знав про свого автора, а тепер чекаєш на зустріч із ним, бо ближчого нікого зараз немає.
• 
  Tina

  Прочитала за кілька днів. Особливо мене вразив тираж - 2000 примірників. Невже аудиторія у цієї роботи менше, ніж у оремих дописів у фейсбуці..
  
  Я оцінюю будь-яку книжку за тим впливом, який вона на мене справила. Чи змінилось щось у моєму житті чи світосприйнятті після прочитання? Чи я можу уявити себе такою, що не прочитала цієї книжки. Після "Далеких близьких" я витерла весь список книжок "до прочитання" тут, на ГудРідз. Нехай Єрмоленко визначає моє читання на найближчий рік - Гарі, Барт, Дерріда та інше шановне панство, ласкаво запрошую формувати те, що я думаю, що думаю я.
• 
  Marysya

  Єрмоленко - блискучий есеїст та інтелектуал. Я конкретно підсіла на їхній з дружиною подкаст Kult :)) Завдяки цій книжці відкрила для себе Ромена Гарі. Захоплююче!
• 
  Oksana Kviten

  Єрмоленко - блискучий автор. Читаючи його книгу я хочу загорнутися в плед, взяти гарячий чай, сісти біля каміну та слухати його до ранку.
  З таким теплом та розумінням він розповідає про людей та їхні характери. А ці люди є класиками літератури. Такі далекі, що жили сотні років тому, але стають такими близькими та зрозумілими.
  Автор починає з розповіді про їхні риси характеру з точки зору вправного психолога, і згодом це переростає у філософські роздуми про глобальні теми. Що таке кохання, чи потрібно віддавати життя літературі і т.д.
  Все це по суті відбувається через призму життя того чи іншого класика, ці роздуми випливають з ідей яких вони притримувались у своєму житті. Кожен розділ відгукується у мене. Можливо це ще й через текст. Мова настільки легка та органічна, що я з захватом читаю українською текст, яким людина думала коли писала. Не переклад. Це відчувається.
  Слухати його інтерв‘ю як і читати його роздуми у книгах для мене є задоволенням.
  
  Про ідеї Фройда та Масмера
  «Безглуздо сьогодні відмовлятися від досягнень психоаналізу:від мистецтва бути критичним супроти самого себе, своїх пристрастей, фетишів і кумирів. Але цю деконструкцію несвідомого й прагнення «розвантажити» психіку від невротичних об‘єктів має доповнювати інша здатність: давня романтична здатність капітулювати перед магнітами. Перед нашими коханими, нашими дітьми, нашими рідними чи навіть деякими нашими переконаннями.
  Ця капітуляція має бути дуже обережна й вибіркова. Залишатися у приватній сфері і не переходити у сферу соціальну. Сила у соціальному житті полягає в мистецтві критики, солідарності й боротьби; сила у приватному житті полягає в мистецтві капітуляції».
• 
  Viktoriia Bobryk

  Якщо ви хочете дізнатись про труднощі спілкування з людьми Жан-Жака Руссо, теологічне минуле Казанови, непросту історію взаємин Сабіни Шпільрейн з Юнгом і Фройдом, якщо вагаєтесь, чи варто читати "Мадам Боварі", і якщо просто не знали, але боялися спитати, хто ж такі Месмер чи Дерріда (я от не знала), то сміливо беріть книгу в руки і насолоджуйтесь. Тут мертві далекі оживають і стають близькими знайомими. Ви дізнаєтесь як можна всупереч правилам виграти дві Ґонкурівські премії, тижнями писати одне речення і зрозумієте, що "інколи в творчості ми робимо те, чого не можемо зробити в любові". Ці есеї - неначе погляд в чужі вікна. Здається, не з��всім чесно і виховано, але ж як цікаво.
  Ця книга з тих, які читати й перечитувати
• 
  Dasha

  У моїй голові побільшало дружніх голосів, а якісь щоденні речі-явища усе частіше характеризую за допомогою 'магнітів' із 'месмеризмом':)
  
  З улюблених слів:
  Безглуздо сьогодні відмовлятися від досягнень психоаналізу: від мистецтва бути критичним супроти самого себе, своїх пристрастей та прив'язоностей, фетишів і кумирів. Але цю деконструкцію несвідомого й прагнення 'розвантажити' психіку від невротичних об'єктів має доповнювати інша здатність: давня романтична здатність капітулювати перед магнітами. Перед нашими коханими, нашими дітьми, нашими рідними чи навіть деякими нашими переконаннями.
  Ця капітуляція має бути дуже обережна й вибіркова. Залишатися у приватній сфері й не переходити у сферу соціальну. Сила у соціальному житті полягає в мистецтві критики, солідарності й боротьби; сила у приватному житті полягає в мистецтві капітуляції.
  Капітуляції, яка вміє аналізувати свої прив'язаності, вміє їх деконструювати, вміє в них сумніватися, але все одно й далі приймає їх усерйоз.
• 
  Kateryna Shunevych

  «Жоден вік людини не має переваги над іншим.Молодісь не має переваги над зрілістю, зрілість над дитинством, старість над юністю, юність над старістю. Кожен вік має свою красу і свої межі, свою територію, свою правду.
  Молодість рідко цінує повільність, але тільки в повільності приходить мудрість»
• 
  Askorbinka

  Єрмоленко пише, що "кожен автор пише особисто для мене, безпосередньо для мене". Саме таке враження від його книжки -- він писав її особисто для мене. Навіть не пригадаю, чи читала я щось інше, настільки подібне до інтелектуальної розмови за келихом вина
• 
  Yuliia Koshyk

  
  Цікаво прочитати про особистостей, котрі вивчались в університеті, як щось велике, визначне. Але тут зовсім інший погляд на них: як на живих. Автор намагався наблизити до нас далеких, вибравши цікаві епізоди, проаналізувавши деякі їхні життєві перипетії, звернувшись до ключових творів. Книгу читати треба порціонно: одного автора, тоді через кілька днів ще одного, тоді через певний час про наступного. Після прочитання про кожну особистість хочеться почитати про них ще більше, покопошитись в біографії, звернутись до першоджерел. А це є гарний знак:)
  
  
• 
  Nazarii Zanoz

  Доволі цікаві есеї про різних цікавих митців. Чудово, коли після прочитання/прослуховування хочеться дізнатися про когось із них значно більше (чи, врешті, самому почитати щось із їхніх текстів). Сподобалося про Флобера, Гарі, Барта та Зонтаґ. І пора врешті добратися до Шатобріана, котрий ще в Бєнчика мене дуже зацікавив.
• 
  Irina Kobernik

  Про відомих людей, як про сусідів. Без сантиметрового шару пилу :)
• 
  Olenka Skolozdra

  Окрема подяка автору за «знайомство» із Роменом Ґарі
• 
  Ivan

  Автор має свій стиль, він вміє створити настрій чи хорошу метафору, його історії про знаменитих письменників чи філософів справді цікаво читати. Проте мені особисто в цих текстах було занадто багато лірики. Часто в мене виникало враження, ніби це не розповідь про чергового героя, а роздуми Володимира Єрмоленка натхенні уривками з біографій чи творів цього героя. При чому роздуми часто дуже абстрактні та сміливі. Хоча, мабуть, в цьому є своєрідна перевага книги. Але це вже питання смаку.
• 
  Наталія

  "Далекі близькі" - книга, яку я читала досить довго (якщо вірити Goodreads, з 21 квітня по 9 травня). В першу чергу - через те, що її не назвеш легким чтивом, за яким можна розслабитися на дозвіллі. "Далекі близькі" вимагає зосередженості та уваги до тексту, а також принаймні якихось знань з літературознавства чи філософії. Мушу сказати, що читати було цікаво не лише про тих, кого я пам'ятаю ще з курсу історії літератури в університеті, але й про повністю нові для мене персоналії. Окрім цікавих рекомендацій, що б почитати, "Далекі близькі" можуть слугувати як своєрідна методичка для прочитання художніх і нехудожніх творів описаних авторів. Це можливість подивитись на них по-новому, зрозуміти, чому вони обирали такий стиль або чому дотримувались тієї чи іншої точки зору. Якщо ви тільки не затятий прихильник "смерті автора", ця книга - чудовий вибір.
• 
  Mariana Semenyshyn

  Треба сказати, що ця книжка НАДИХАЄ. Надихає читати, думати,говорити і пізнавати все більше і більше.
  Читати, бо, будучи незнайомою з творчістю переважної більшості героїв, хочеться перевірити: а чи правий автор?чи не помиляється у своїх судженнях? а як я сприйму той чи інший текст?
  Думати: бо текст, хоч написаний гарною і простою мовою, насправді про дуже складні теми, і вимагає сконцентрованості. (а який, ви скажете, ні?:))
  Говорити: не знаю, як вас, а мене просто "розриває" після кожного прочитаного есею.
  Пізнавати: це саме та книжка, яка лише привідкриває завісу,залишаючи все найцікавіше попереду.
  Браво,Володимир Єрмоленко!
• 
  Oksana Osterberg

  Загалом, прекрасна. Мені дуже імпонує ідея написання книги - олюднення персоналій. Читається дуже приємно і легко. Влучна мова пояснень.
  Відкрила для мене кілька абсолютно нових імен, за що велика дяка.
  Але є одне "але" - якісь напівзамасковані особисті вподобання. Тобто, звісно, автор попереджає, що будь який твір, навіть ПРО щось все одно розкриває перед нами насамперед автора, але враховуючи формат "майже науч.попу", страшенно помітними (і, як на мене, надмірними) є ліричні (як на мене - аццкі суб'єктивні) відступи з ноткою моралізаторства. Мова йде, наприклад, про кінцівки розділів, присвячених Месмеру і Шпільрейн.
• 
  Roman Trukhin

  То як дуже детальний огляд письменників, істориків, митців, які мають несподівані стосунки з філософією. Філософів важко зазвичай читати, особливо якщо ти загруз в безпросвітний побут, але філософи – це насправді єдині кого варто читати хоча б з огляду на те, що у них є хоча б якась подоба мисленнєвого процесу і деконструкція змістів. Так, – поети й письменники теж, буває, пробиваються до якоїсь вартісної думки, але переважно це випадкове або інтуїтивне відкриття. А у філософів – це подоба наукового методу, коли ти до вартісної думки приходиш, вибудовуючи аналітичні тезові конструкти, спираючись і видираючись ними як шаблями.
  
  Єрмоленко – молодець, бо першим осідлав хвилю публічного філософа і намагається прочиняти нам посполитим складну правду про вартісну літературу, історію думки й складні концепти екзистенційного та метаекзистенційного. Як мінімум тут багато посилань на важливу літературу, яку варто прочитати перед тим як вмерти. Не те що це якось полегшить побут або проживання, але точно дозволить подивитися на сенс свого існування без страху невідомого або принаймні з уже притупленим страхом невідомого. А це вже одне багатого вартує. Почніть з цієї книжки, а далі – за переліком.
• 
  Liliia Aleksandronets

  У своїх «Далеких близьких» Володимиру Єрмоленко вдалось зібрати незвичний ансамбль мислителів (філософів, письменників) і зазирнути за лаштунки філософії їхніх творів — у філософію їхнього життя. «Далекі близькі» — це пошук вибіркової спорідненості, це зв’язок людей, які прагнуть свободи і мудрості. У цій книзі улюблені філософи стають ще ближчими — майже інтимно близькими, а життя невідомих раніше постатей — манливо цікавим, майже містично звабливим.
• 
  Апостол Матвій

  Якщо ви ніколи не читали Ярмоленка чи Кебуладзе, то не гайте часу, починайте вже. "Далекі близькі" - дуже смачна книга. Це біографії відомих людей здорового чоловіка, з шикарними порівняннями та їжею для роздумів. Однозначно рекомендую.
• 
  Andrew Balyk

  Титанічна робота.
  
  На сторінках цієї книги Володимир досить детально знайомить читача з 12 дуже різними особистостями. Їхнім життям, переживаннями, мріями. І досить "далекі" люди, стають доволі "близькими". Все як задумав автор.
  
  Книга буде дійсно цікава людям, що захоплюються філософією.
  
  
• 
  Anastasia_S

  Повністю "моя" книга. Просто читайте її.
  Невіддільно від прослуховування "Kult:подкаст".
  А до моєї улюбленої глави про Ромена Ґарі, в котрій відгукнувся і "Тенет", і текст "Мабуть Естер" Каті Петровської, – ввімкніть другий епізод першого сезону "Одного разу в подкасті" про Нову хвилю в кіно. То є perfect match.
  
  ___________________
  Перші кілька розділів задали несподівано сумний настрій – ми всі диваки. Такий уважний погляд автора на особистість героїв книги привідкриває хворість і водночас велику силу людини.
  
  Тож пустеля чи водоспад?
• 
  Olga Pustovit

  Потрібно скористатись хвилею піднесення, та незволікаючи приступити до прочитання авторів, про яких йшла мова в есеях. Сподіваюсь на те, що вони стануть моїми близькими також.
• 
  Paul

  Хороша книжка написана скоріше європейським стилем, ніж українським, про життя декількох авторів.